Народила дитину, коли тобі вже під пятдесят! Ти що, з глузду зїхала? докоряли мені родичі по телефону.
Мені сорок шість. Місяць тому я стала матірю близнюків хлопчика Тарасика та дівчинки Соломійки. Важко передати, що я відчуваю, дивлячись на них. Це щось неймовірне: вони моє щастя, моя радість, мої сльози. Таке відчуття, ніби серце ось-ось розколеться від щастя.
Але ні моя мама, ні сестра не прийшли навіть на виписку. Родичі чоловіка теж ігнорували народження наших діточок. Усе через наш вік.
Раніше я й не думала про дітей. Молода, безтурботна, жила в задоволеннях: клуби, танці, коктейлі. Що ще треба двадцятирічній дівчині? Увага хлопців, сміх до ранку душа співала.
А потім зустріла Ярослава. Високий, з бородою, в окулярах, з чарівним гумором. За ним ходили зграями, але він обрав мене. Це, звичайно, підняло мою самооцінку. У нього була квартира в Києві, машина, сімейний бізнес батьки тримали кілька магазинів одягу.
Я вже уявляла, як виходжу заміж, як літаємо на Мальдіви, як життя стане казкою.
Але для нього це була лише примха. Я прожила в його квартирі місяць, а потім він просто змінив замок, поки я була в салоні. Мої речі винесли на подвіря. Єдине, що він сказав: «Ми з різних планет. Ти не моя людина». Ніби я не дівчина, а старий черевик!
Після цього я впала у прірву. Втратила пятнадцять кілограмів, ходила як тінь. Волосся дуже випадало доводилось ховати його під хустками. Здоровя зруйнувалося різке схуднення вдарило по жіночому. Операції, ліки, навіть бабські зілля не допомагали.
Тому я вирішила зосередитись на роботі. Завжди любила малювати, тому стала майстринею манікюру. Клієнток було багато, зарплата гарна. Взяла кредит, купила двокімнатну у Львові, потім машину. А в тридцять три відкрила свій салон краси.
Два роки тому зустріла Богдана. Він зайшов до салону розміняти тисячу гривень і залишився в моєму серці. Ми швидко почали жити разом, одружилися. І, звичайно, мріяли про дітей.
Але вік давався взнаки. Тому ми вирішили на штучне запліднення. Я щодня молилася, просила Бога подарувати мені дитину, обіцяла бути найкращою матірю.
І Він почув мене. Я народила двох здорових малюків, пологи пройшли легко.
Ти збожеволіла? Які діти в твої роки? У тебе взагалі є розум? кричала мама.
Господи, у мене скоро онуки будуть, а ти ще й дітей народила! лютувала сестра.
Ніхто з родини нас не підтримав. Біля пологового чекав лише Богдан і фотограф. Ми зробили кілька знімків на память і поїхали додому.
Діткам вже місяць. Ні мама, ні сестра досі не приїжджають. Кажуть, що я «ганьбу на весь рід навела».
Та хіба це гріх хотіти бути щасливою? Хіба я винна, що знайшла свою любов пізніше?