Однієї ночі, коли в Києві вже засинали всі, крім нічних птахів, самотня мати сиділа в своїй тісній кухні у старовинній хрущовці. Світло лампочки ледве пробивалося крізь наліплений на абажур пил. Настя Коваленко відчувала, як втома тиснула їй на плечі, ніби мішки з піском. Була друга година ночі, а її малюк, Тарасик, не припиняв плакати. Вона вже годинами намагалася його заспокоїти, але голод у його плачі був очевидний. Залишився останній пакетик молочної суміші а далі що?
Настя, самотня мати, яка ледве зводила кінці з кінцями, не знала, що робити. Її робота в невеликій кавярні ледве покривала оренду, не кажучи вже про все необхідне для сина. Вона вже заклала свої весільні сережки, щоб купити продукти, а просити допомоги у родичів не могла вони самі ледве виживали.
Вона взяла телефон і відкрила банківський додаток: рахунок був пустий. Тоді її погляд зачепився за повідомлення, яке вона писала дніми, але так і не наважилася відправити. Воно було призначене для номера, знайденого в інтернеті: хтось обіцяв допомогти з дитячим харчуванням. Настя спробувала звернутися, але отримала лише пусті обіцянки.
Але цієї ночі, зневірена та притиснута до стіни, вона написала:
«Вітаю Мені соротно просити, але в мене закінчилось молоко для дитини, а зарплата лише через тиждень. Мій син плаче, і я не знаю, що робити. Якщо ви можете допомогти буду вдячна все життя. Вибачте за турботу, але мені більше ні до кого звернутись. Дякую, що прочитали.»
Вона глибоко зітхнула й натиснула «відправити», не думаючи більше. Її палець тремтів. Вона вже звикла вибачатися за свої проблеми, але тепер їй було нічого втрачати. Здавлений схлип у грудях, вона відкинулася на стілець, чекаючи відповіді не сподіваючись на неї.
Через кілька хвилин телефон вібрував.
«Вітаю, це Максим Білецький. Мабуть, ви помилилися номером. Але я розумію, що вам важко. Не хвилюйтеся я подбаю, щоб у вас було все необхідне.»
Настя втупилася в екран. Хто цей чоловік? Максим Білецький? Імя звучало знайомо, але вона не могла згадати, звідки. Частина її підозрювала шахрайство. Але його слова звучали щиро.
Перш ніж вона встигла відповісти, прийшов ще один текст:
«Я можу замовити доставку вже завтра. Доглядайте за собою та сином, Насте. Все буде добре.»
У Насті перехопило дух. Це було реально. Хто б він не був він допомагав справді.
Сльози виступили на очах. Вперше за багато років вона дозволила собі сподіватися.
Наступного дня біля її дверей зявилися коробки: молочні суміші, підгузки, серветки більше, ніж вона могла очікувати. На верху лежала записочка:
«Я знаю, як це важко. Сподіваюся, це допоможе. Пишіть, якщо потрібно ще щось.»
Підпис: Максим Білецький.
Настя стояла, не вірячи очам. Ніхто й нік