Вродила дитину, коли самій майже пятдесят! Ти з голови зїхала? докоряли мені рідні по телефону.
Мені сорок шість. Місяць тому я народила двійнят хлопчика Тарасика та дівчинку Марянку. Не передаси словами, що відчуваю, коли дивлюся на них. Таке щастя, ніби серце розривається від любові. І сльози, і сміх, і тепло аж до кісточок.
Але ні моя матір, ні сестра Леся не прийшли навіть на виписку. Родичі чоловіка теж ігнорували нас. І все через наш вік.
Колись я й не думала про дітей. Молодість, вечірки, клуби що ще треба? Коктейлі, залицяння, танці до ранку. Життя грало всіма фарбами.
Але в двадцять два я зустріла Юрка. Високий, з бородою, в окулярах та ще й жартівник! За ним дівчата ходили юрбою, але він обрав мене. І знаєш, це дійсно підняло мою впевненість. У Юрка була квартира в Києві, машина, родинний бізнес його батьки володіли кількома магазинами одягу.
Я вже уявляла, як виходжу заміж у розкішній сукні, літаємо на Мальдіви Але для Юрка це були просто тимчасові стосунки. Я прожила в нього лише місяць, а потім він просто змінив замки, коли я була в салоні на манікюрі. Єдине, що він сказав: «Ми з різних планет, ти мені не підходиш». Ніби я не людина, а старий черевик!
Після розлуки я закрилася в собі. Втратила пятнадцять кілограмів, ходила як тінь. Волосся сипалося, довелося носити перуки. Здоровя зруйнувалося різке схуднення вдарило по жіночому. Операції, ліки, навіть знахарки нічого не допомагало.
Тому я вирішила зосередитися на карєрі. Завжди любила малювати, тому стала майстром манікюру. Клієнтів було багато, зарплата гарна. Взяла кредит, купила двокімнатну у Львові, потім і авто. А в тридцять три відкрила власний салон краси. Працюють зі мною молоді дівчата.
А два роки тому зустріла Василя. Він зайшов у салон розміняти тисячу гривень і все, серце впало. Ми швидко почали жити разом, одружилися. І звісно, мріяли про діток.
Але через вік нічого не виходило. Тому я пішла на штучне запліднення. Щодня молилася: «Господи, дай мені дитину, я буду найкращою мамою».
І Він почув мене. Я народила двох здорових малюків, пологи пройшли легко.
Ти з глузду зїхала? Які діти в твої роки? кричала мати в телефон.
Господи, у мене скоро онуки будуть, а ти ще й дітей завела! Сестро, це ж смішно! голосила Леся.
Ніхто з родичів нас не підтримав. На виписку мене чекали лише Василь та фотограф. Зробили кілька знімків і додому.
Діткам вже місяць. А мати й сестра досі не приїжджають. Кажуть, що я «осоромила їх перед усім селом». Бо народила в такому віці.
Але хіба це гріх хотіти родину? Хіба я винна в тому, що знайшла щастя пізніше?