Він обіцяв бути поруч, але натомість залишив її саму в аеропорту. Його «термова ділова поїздка» виявилась брехнею насправді він грівся на сонечку біля моря. Коли вона намагалась стримати сльози, задзвонив телефон. Голос з того боку розірвав останню ілюзію, яку вона ще тримала.
Марічка завжди була чудовою бухгалтеркою. Уважна до деталей, вміла вичавити максимум з будь-якої ситуації. На роботі це було плюсом, але вдома Тепер вона розуміла це було прокляття. Пять років шлюбу навчили її однієї простої істини: її чоловік, Дмитро, звик жити так, ніби все влаштовується магією. А магом була вона.
Ця подорож до моря ідеальний приклад. Її ідея, її гроші, її безліч годин, витрачених на пошук найкращих авіаквитків, бронювання готелю з видом на море, планування екскурсій, щоб Дмитру не було нудно. Звісно, сам Дмитро в цей процес не втручався. Він був дуже зайнятий. На роботі, з друзями, у гаражі завжди знаходилась причина, щоб перекласти клопіткі організаційні справи на Марічку. А потім, коли все було ідеально, він розповідав колегам з виглядом героя, як «влаштовує казку» для двох найулюбленіших жінок у його житті.
Марічка лише мовчазно посміхалась. Це була її роль. Тінь, яка непомітно створює комфорт для інших.
Але того дня, у таксі по дорозі до аеропорту, щось у ній почало розплутуватись. На задньому сидінні її свекруха, Надія Миколаївна, вже розташувалась, як королева на потертому троні, і почала свій звичний монолог скарг.
Марічко, ти точно все перевірила? Не забула паспорти? А страховку? Ти ж знаєш, який мій Дмитрик розсіяний за ним треба пильнувати, як за дитиною.
Дмитро, сидячи поруч, навіть не здригнувся. Втупившись у телефон, він робив вигляд, що не чує. Марічка зітхнула і насилу втиснула в голос спокій, якого не відчувала.
Все гаразд, Надіє Миколаївно. Усі документи є, страховка оформлена, квитки роздруковані. Не хвилюйтесь.
Як же не хвилюватись, коли все тримається на тобі? буркнула Надія Миколаївна. Нинішня молодь така безвідповідальна. За моїх часів
Далі йшла звична лекція про те, як раніше було краще, дешевше і надійніше. Марічка відключилась, дивлячись у вікно на сірі передмістя, що миготіли за вікном. Раптом її охопив холодний жах. Жах від думки, що це її життя. Безкінечний цикл, де вона лише забезпечує комфорт іншим, німа й невдячна лялькарка.
Раптом Дмитро відірвався від телефону.
Мамо, ну чого ти знову? Марічка все зробила. Не треба прискіпуватись.
У грудях Марічки на мить спалахнула вдячність, але швидко згасла. Наче вибачаючись перед матірю за те, що на секунду вступився за дружину, він додав:
Вона ж у нас профі, моя жінка. Вміє все організувати так, щоб усім було добре. Так, кохана?
«Вміє все організувати так, щоб усім було добре». Слова звучали так зухвало, що аж мурашки побігли. Ніби це єдине, на що вона здатна влаштовувати комфорт для інших. Ніби в неї немає своїх мрій, амбіцій, свого життя.
Звісно, відповіла вона напруженим голосом. Який у мене вибір?
Хаос аеропорту лише підсилив її роздратування. Реєстрація це суцільні черги, втомлені обличчя і плач дітей. Для Надії Миколаївни це був новий привід для нарікань.
Чому черга така довга? Ми запізнимося! Дмитре, ти ж чоловік тут зроби щось!
Як завжди, Дмитро переклав відповідальність.
Марічко, подивись, чи є пріоритетна реєстрація? Мама починає хвилюватись.
Марічка знала, що «хвилювання» Надії Миколаївни залежить лише від її настрою. Спори були марні. Вона підійшла до інформаційної стійки і запитала про пріоритетний посадку для літніх людей. Відповідь була передбачуваною: ніяких винятків.
Коли вона повернулась, Надія Миколаївна була обурена.
Так я й знала! Ти завжди все псуєш. Чому не подумала про це заздалегідь?
Я зробила все, що могла, Надіє Миколаївно, сказала Марічка, в якої терпикість була на межі. Ми вчасно. Черга довга. Це не моя провина.
Не твоя? А чия ж? Це ж ти організувала цю подорож!
Круговерть логіки викликала запаморочення. Коли вони нарешті дістались стійки, почалась нова криза. Місця.
Чому ми не літаємо бізнес-класом? скрикнула Надія Миколаївна. Я все життя про це мріяла!
Квитки куплені місяці тому, Надіє Миколаївно. Бізнес коштував значно дорожче, пояснила Марічка крізь зуби.
Дорожче! Значить, на мені економиш? Після всього, що я для вас зробила?
Дмитро лише знизав плечима.
Ну, мамо. Марічко, ну невже не можна було знайти щось краще?
«Знайти щось краще». Тобто зручніше для нього і його матері. Хтось колись взагалі думав, що буде краще для неї?