У тебе немає совісті. Хіба ти не бачиш, як важко Данилу? Він твій брат, ти міг би допомогти. Ти завжди думаєш лише про себе.
Нещодавно мама подзвонила мені й попросила забрати всі мої речі з її квартири.
Ми вже не можемо нікуди просунутися через твоє накопичення, сказала вона.
Ця розмова сталася після того, як я відмовилася дати братові Данилові гроші на перший внесок за квартиру. Саме дати, а не позичити, бо я добре знаю він ніколи не поверне.
Після моєї відмови Данило вилетів із моєї квартири, лютий. Він був переконаний, що я просто віддам йому всі свої заощадження, адже у нього сімя та діти, а в мене ні.
Мені потрібно виговоритися, бо я відчуваю, що рідні ставляться до мене несправедливо, особливо напередодні свят.
Коли я переїхала до Львова на навчання, відразу ж почала підробляти.
Спочатку жила в гуртожитку, потім знімала квартиру з подругою. Я не хотіла залежати від батьків, тому працювала, щоб не тільки себе утримувати, а й допомагати мамі.
Вона ніколи прямо не брала в мене грошей, але постійно просила привезти щось корисне: одяг, взуття, побутові дрібниці.
А щодо продуктів я завжди приїжджала з повними пакетами їжі.
Моя мама живе в трикімнатній квартирі з Данилом. Наш тато помер три роки тому.
Брат ніколи не цікавився навчанням. Закінчивши школу, поїхав працювати до Польщі, але єдине, що він зміг собі дозволити стару машину. Повернувшись, він став таксистом.
Потім одружився і поселив свою дружину, Олену, у маминій квартирі.
Грошей їм завжди не вистачало, бо Данило жив днем. Щойно він та Олена отримували зарплату, вони витрачали все до копійки.
І мама, і батьки Олени постійно їм допомагали. Данило знав, що завжди знайдеться хтось, хто його виручить, тому ніколи не намагався заробити більше чи поліпшити свій стан.
Тепер у Данила й Олени двоє дітей, а третя вже в дорозі.
Вони вирішили, що мамина квартира стала для них замалою, і задумалися про власне житло.
Тим часом я живу в орендованій квартирі зі своїм хлопцем, Ярославом. Ми плануємо одружитися, але вирішили почекати кращого часу. Наші доходи стабільні Ярослав працює розробником, а я керую кількома інтернет-магазинами.
Ми не витрачаємо гроші на зайве замість цього ми збираємо на власне житло, щоб після весілля мати, де оселитися.
Мама знала про наші плани, але все одно натякнула Данилові, що він може попросити в мене допомоги.
Вони хочуть купити квартиру, але в них немає грошей на перший внесок, сказала мені мама.
Коли Данило прийшов до мене й прямо заявив, що йому потрібні гроші, я відмовила.
Він розлютився. Він вірив, що я йому заборгована просто тому, що в нього є сімя, а в мене ні.
Пізніше мама подзвонила мені й промовила:
У тебе немає совісті. Хіба ти не бачиш, як важко Данилу? Він твій брат, ти міг би допомогти. Ти завжди думаєш лише про себе.
Потім додала:
Забирай свої речі з нашої квартири. Ми не можемо рухатися через твій непотріб. І на Різдво не приходь. Данило на тебе сердитий, і я тебе не дуже хочу бачити.
Я не сперечалася. Заберу свої речі й знайду для них місце у своїй орендованій квартирі. А коли ми з Ярославом купимо власне житло, перевезу їх туди.
Я могла б позичити братові гроші, але знаю він ніколи не поверне. А він навіть не просив позики він просто очікував, що я віддам йому свої заощадження.
Тільки тому, що в нього є діти
Як би ви вчинили на моєму місці?