Як то занедужав? У якому він стані? здивувалася свекруха.
Спокійний, дрімота бере. Температура невисока, нічого страшного зима ж на дворі.
Та це ж не просто зима! Це твоя робота винна, з каси всі хвороби в хату тягнеш! Скільки можна казати знайди іншу справу!
Марія спала, коли раптом лускнули двері хтось увійшов! Вона протерла очі, глянула на годинник лише восьма!
Василю, любий, це ти? здивовано скрикнула вона, прислухаючись до кроків у хаті.
Відповіді не було. Лише чулось, як хтось відчинив двері у ванну й затих
Марія накинула свій свиток і босоніж кинулась туди.
Вона розплющила очі від побаченого.
Її Василь стояв перед дзеркалом, розтягнувши губи й уважно розглядаючи свій язик.
Маріє, чи правда, що коли занедужаєш язик біліє? спитав він.
Ти що хворий? сонно перепитала вона.
Мабуть, так, зітхнув Василь і торкнувся чола. Треба градусник. Де він? Дай полежу. З роботи відпустили. Мабуть, лікаря треба.
Марія знайшла градусник. Так і є 37,2. От і почалася зима, Василь зліг. Лікар прийшов за годину, виписав лікарняний.
Вона подзвонила матері:
Забери, будь ласка, Андрійка з садочка? Додому його не можна Василь занедужав.
Мати аж засяяла онук був для неї світлом у вікні, адже жила сама.
А що з Василем? Щось серйозне?
Та ні, звичайна застуда. Лікар був, лікарняний дали, лікуємось.
А ти як? занепокоїлася мати.
Все гаразд! Мені ввечері на роботу, попрошу свекруху, щоб заглянула до нього. Ну добре, дякую, мамо.
Що ж робити? Треба варити легкий бульйон, а значить бігти в крамницю за куркою, морквою, картоплею.
В аптеці вона купила все потрібне. Опівдні розбудила чоловіка.
Василю, вставай, поїж трохи, торкнулася його за плече.
Той здригнувся й сів.
Ох, мені ніяково Може, принесеш сюди? Не маю сил до кухні йти.
Невже так погано? Гаразд, зараз. Потім температуру поміряєш
Поївши, він перевірив все ті ж 37,2. Марія дала ліки. Василь повернувся до стіни й заснув. Дякувати Богу. Тільки б їй не захворіти йому лікарняний платять, а їй у крамниці так не вийде. А кредити ж чекати не будуть Вона подзвонила свекрусі:
Ганно Іванівно, Василь занедужав. Якщо щось зайдіть увечері. У нас покупців багато, не встигну йому додзвонитися.
Як то занедужав? Що з ним? скрикнула та.
Дрімає. Температура невелика, зима ж
Та не в зимі справа! Це твоя робота! Скільки можна казати знайди іншу!
Ганно Іванівно, я ж здорова! Ви ж самі казали, що в дитинстві він часто хворів. Морози ударили ось і все
Щоб не розводити суперечку, Марія швидко попрощалась. Ганна Іванівна любила з пяниці робити драму, і не виключено, що зараз примчить. Ну й нехай їй же краще, а Марії вже час на роботу.
Так і сталося свекруха прибігла з вузликами трав, мовляв, «для підтримки». Охала, ахала, змінюючи синові сорочку:
Як же ти допустила, щоб він лежав у мокрій? Ще гірше захворіє!
Ганно Іванівно, він спав! Що ж я могла зробити?
Марія пішла працювати. За кілька годин відчула млость. От лихо і їй кепсько! Але показувати не можна треба відпрацювати зміну. Вдома вона поміряла температуру вищу, ніж у чоловіка. Хотілося поскаржитись, але Василь був зайнятий собою.
Мене трохи тремтить. Мати дала чаю з малиною, полегшало, але до ночі знову погано. Що прийняти?
Знаєш, мені теж нездужається
Ну, то й ти щось випей, відповів він, знову вивчаючи свій язик у дзеркалі. Дивись, усе ще білий
Так, хворіти їй не можна! І скаржитись нікому: мати почала б турбуватись, свекруха звинувачувати, а чоловік у своїй хворобі.
Вирішила мовчати, пити ліки й ходити на роботу. Борги ж самі не сплаттяться
Цілий тиждень Василь насолоджувався своїм станом, ніби не було людини нещаснішої навіть коли градусник показував 37, він запевняв, що йому дуже зле.
Свекруха приходила з настоями й порадами. Марія намагалась уникати її вигляд у неї був не найкращий.
Чоловік нічого не помічав спав, дивився телевізор, сидів у телефоні. Повертаючись додому, вона міряла температуру, і лише на четвертий день все прийшло до норми.
Слабощі ще відчувались, але вона трималась. Василь же лежав довше й вимагав усе нове їжу в ліжко, виміряти температуру, принести питво.
Свекруха згадувала, що в дитинстві він часто хворів, але за пять років шлюбу це був перший раз і витримати це було важко!
Найменший недуг він переживав, як страшну муку, постійно скаржачись.
Наступного тижня його виписали. Андрійка