Ти нам не родич, сказала свекруха і переклала мясо з тарілки невістки назад у каструлю.
Марічка завмерла біля плити, тримаючи порожню тарілку. На дні лишилося трохи підливи від гуляшу, який Ганна Степанівна щойно приготувала. Шматки мяса поверталися в каструлю один за одним, ніби свекруха перевіряла кожен.
Прошу? перепитала Марічка, не вірячи власним вухам.
Що тут незрозумілого? Ганна Степанівна витерла руки об фартух і повернулася до невістки. Ми тебе в сімю не кликали. Сама причепилася.
У кухні стало так тихо, що чути було, як на плиті кипить борщ. Марічка поставила тарілку на стіл і відкинула пасмо волосся з чола. Руки тремтіли.
Ганно Степанівно, я не розумію. Ми ж з Андрієм уже пять років одружені! У нас син
Що з того? перебила свекруха. Тарасик наш, це так. А ти лишишся чужою.
Двері відчинилися, і увійшов Андрій. Волосся скуйовджене, сорочка розстібнута видно, тільки прокинувся після нічної зміни.
Що тут коїться? спитав він, оглядаючи дружину й матір. Чому сперечаєтесь?
Ми не сперечаємось, спокійно відповіла Ганна Степанівна. Просто пояснюю твоїй дружині, як у нас у домі прийнято.
Андрій нахмурився й подивився на Марічку. Вона стояла бліда, стиснувши губи.
Мамо, що ти їй сказала?
Правду. Що мясо не для всіх. Сімя велика, а шматків небагато.
Марічка відчула, як у горлі стиснуло. От і все. Пять років вона гадала, що стала рідною. Пять років намагалася догодити свекрусі, терпіла її шпильки, сподівалася, що колись стане легше.
Андрію, я поїду до мами, тихо сказала вона.
Яка ще мати? обурилася Ганна Степанівна. Твій дім тут! Чи тобі здається, що можна приходити й йти, коли заманеться?
Мамо, годі, Андрій зробив крок до Марічки. Що трапилося?
Марічка мовчала. Як пояснити чоловікові, що його мати тільки що дала їй зрозуміти вона тут ніхто?
Я зіберу Тараса, промовила вона замість відповіді. Заберу його на вихідні.
Навіщо? здивувалася свекруха. Я тут, нащо сина кудись возити?
Бабуся, яка вважає його матір чужою, тихо відповіла Марічка, може, не найкращий приклад для онука.
Вона повернулася й пішла з кухні. Андрій схопив її за руку.
Марічко, стій! Розкажи нормально, що сталося.
Марічка обернулася. Чоловік дивився на неї зі здивуванням, а свекруха стояла біля плити, удаючи, що помішує борщ.
Запитай у мами, відповіла Марічка. Вона тобі краще пояснить.
У кімнаті трирічний Тарасик складав конструктор. Побачивши матір, хлопчик підбіг до неї.
Мам! Дивись, я вежу збудував!
Гарно, сину, Марічка присіла й обняла його. Ти голодний?
Так! Бабуся казала, що сьогодні гуляш буде!
Буде, серденько. Тільки ми поїдемо до іншої бабусі.
До твоєї мами? зрадів Тарасик. Ура! А тато поїде?
Ні, тато залишиться вдома.
Марічка почала збирати речі сина. Спіднички, штани, машинки усе, що знадобиться на кілька днів. Коли вона складала одяг, у кімнату зайшов Андрій.
Марічко, що за дитячі гри? Через якусь дрібницю їхати?
Дрібницю? Марічка випросталася й подивилася на нього. Твоя мати назвала мене чужою! Забрала в мене їжу! Це дрібниця?
Та що вона там не сказала! Ти ж знаєш, вона гаряча.
А я більше не можу, Андрію.
Та годі! Мати просто втомилася. На роботі проблеми, ось і сорвалась.
Марічка гірко посміхнулася.
Втомилася? Пять років втомлюється? І весь цей час на мені відривається?
То не звертай уваги!
Не звертати уваги на те, що мене в моєму ж домі чужиною називають? Андрію, ти сам чуєш, що кажеш?
Андрій пройшовся по кімнаті, потираючи потилицю.
Марічко, ну куди ти подінешся? У нас же сімя.
Саме тому й їду. Не хочу, щоб Тарас чув, як його матір принижують.
Хто тебе принижує? Мати висловила думку.
Думку? Марічка перестала складати речі. Вона відібрала в мене їжу! Сказала, що я чужа! Це думка?
Ну може, різко сказала. Але ж ти розумієш мати сама підняла нас із братом. Батько помер рано. Вона звикла все контролювати.
І що, тепер я до кінця життя муситиму терпіти?
Андрій сів на ліжко й узяв її за руку.
Марічко, давай не сваритимемося. Я поговорю з мамою.
Що ти їй скажеш? Що я теж людина?
Ну так. Скажу, щоб не грубила.
Марічка похитала головою.
Андрію, річ не в грубості. Твоя мати не приймає мене. І ти це знаєш.
Їй просто час потрібен
Пять років мало?
З кухні донісся голос Ганни Степанівни:
Андрію! Іди ве