Не забувай, що ти живеш у моїй хаті й усе життя тут провів. Знову починаєш? Тепер до кінця днів цим мені докорятимеш?
Марія та Ігор прожили у шлюбі вже десять років.
У Марії була матір і вітчим, який виховував її з чотирьох років.
Молодший брат Марії, Богдан, вітчимові теж не був рідний.
Лише сестричка Оксана була його кровю. Але він ніколи не робив між дітьми жодної різниці.
Коли Марія вийшла заміж і переїхала до чоловіка, Оксані було девять років.
З вітчимом дружини Ігор відразу знайшов спільну мову. І не дивно Василь Петрович умів знайти підхід до будь-кого: чи то до сусідської дитини, чи до дорослого.
Він спілкувався на рівних, знаходив спільні теми.
Про тещу Ігор теж нічого поганого не міг сказати, але з Василем Петровичем зблизився одразу й почав називати його татом.
Його власного батька вже не було.
Мати поїхала до тітки, бо захворіла. Побула там трохи та й залишилася назавжди. Хату вона заповіла синові.
Марія й Ігор переробили все під себе. Допомагав вітчим. Маріїна мати буркотіла як можна з міста перебиратися в село?
Мамо, це ж містечко. У центрі навіть пятиповерхівки є.
А ти в хаті. Значить, село
Минуло десять років. У сімї підростали син і донька. Брат Марії після навчання залишився у місті, далеко від рідного дому. Молодша сестра вийшла заміж. Житла у них не було, і вони почали знімати квартиру. Гроші за оренду давали мати та вітчим Оксани.
Нехай живуть у нас, сказав Василь дружині.
Я не проти, але треба поговорити.
Про що?
Навіщо ти змінив роботу?
Ми вже це обговорювали. Діти самі заробляють. Мені вже важко на двох роботах, тим більше після хвороби. Витрат стало менше.
Оксані потрібна квартира.
У неї чоловік є.
Не забувай, що ти живеш у моїй хаті й усе життя тут провів.
Знову починаєш? Тепер до кінця днів цим мені докорятимеш?
Вибирай! Треба працювати на квартиру для доньки!
Який вибір? Працювати чи що?
Або йди.
Я не зможу так працювати, ти ж знаєш.
Тоді я розлучаюся. Іди. У тебе є хата.
Хата? Ти її бачила? Що з нею стало за ці роки
Мене не цікавить. Ти ж не хотів її продавати.
Василь Петрович мовчки зібрав найнеобхідніші речі.
Забирай усе, інакше решту викину.
Ми майже все життя прожили, тобі на пенсію через рік. Мені вже шістдесят три.
Треба було молодшу знайти Даремно я тоді на тебе погодилася. Хто б мене із двома дітьми взяв?
Це ти про дітей? Я піду. Решту речей за тиждень заберу. Потерпи
Мамо, а де тато?
Ти ж знаєш, що він тобі не батько.
І що? Він мій тато, іншого немає.
Ми розійшлися. Сюди переїжджає Оксана з чоловіком.
Що? А де тато?
У себе в селі.
І Оксана погодилася відправити слабкого батька туди? Як ти могла?
А тобі що?
Так не людини