За Матір і Синка
Він знайшов його біля стіни старого будинку. Бігав від одного смітника до іншого, шукаючи їжу. І раптом маленьке сіре кошеня.
Воно повзало асфальтом і голосно плакало. Великий, брудний, худий пес, а точніше
Точніше не то рудий, не то сірий. Покритий таким шаром пилу, що його справжній колір було не розібрати. Він зупинився, а малюк
Малюк, побачивши його, пискнув і поповз до нього. Пес загарчав, але кошеня не злякалося.
«От халепа! подумав пес. Саме мені цього не вистачало. Гей, гей! Де твоя мати? Не лізь до мене!»
Він спробував відсунути малюка лапою, але той
Той ні на що не зважав. Притулився до брудної лапи, вчепився в неї крихітними кігтями й затих.
«Ну гаразд, подумав пес. Почекаю, поки його мама повернеться, а потім піду».
Кошеня влаштувалося і задрімало, йому було тепло та спокійно. А великий пес незрозумілого кольору теж ліг і почав чекати.
Чекав дуже довго. Точніше
Точніше він так і не дочекався кішки.
Минув день, настав вечір, а вона не зявлялася. Настала ніч, і пес зрозумів: чекати більше немає сенсу. Щось трапилося.
А кошеня прокинулося й тикало мордочкою йому в живіт. Воно хотіло їсти.
«Ось ще проблема, подумав пес. Що тепер робити? Ну не кидати ж його тут голодним?»
Гаразд
Він віднесе його до смітника біля кафе. Там завжди є їжа, а в великому баку збоку є отвір. Саме туди він лазив по їжу.
«Нагодую його й залишу. Не носити ж його з собою?»
Він взяв кошеня зубами за шийку й попрямував. Відстань була невелика. Пес залишив малюка в кущах, щоб той не повз за ним поки він шукатиме їжу.
Але він нервово підстрибував, почувши тривожний писк. Кошеня шукало його. Воно кликало маму.
«От лихо! буркнув пес. Яка ще мама?»
Він знайшов кілька відкритих упаковок від йогуртів. Повернувшись, став збирати язиком солодку масу, але не їв. Натомість намазував нею мордочку кошеняти. А воно
Воно облизувалося й муркотіло.
«От і добре», зрадів пес.
Потім малюк заліз йому на теплий бік, вчепився в шерсть і заснув.
«Ну що ж, подумав пес. Зачекаю до ранку. Погодую його, а потім потім піду».
Вночі кошеня прокидалося й скрикувало. Пес облизував його, заспокоюючи.
Тільки під ранок воно заснуло. Коли пес прокинувся, зустрівся очима з малюком. Той тицьнув його в ніс і нявкнув:
«Мамо»
І раптом пес зрозумів: він нікуди не піде.
Так і пішло.
Він шукав мяку їжу або пережовував її для свого кошеняти. А воно
Воно їло, притискалося, гралося з його хвостом і спало на ньому. І псові стало якось тепло на душі. Ніби
Ніби він знайшов дім і родину.
Вони їли разом, спали разом. А решту часу пес навчав кошеня бігати й стрибати.
«Треба ж його чомусь навчити», думав він.
До осені кошеня підросло, а пес
Пес схуд ще більше. Почалися дощі. Знайти сухе місце було важко.
Тоді він притискав кошеня до себе, гріючи його. Сам тремтів від холоду, але головне щоб малюк не замерз.
Пес застудився. Він кашляв, чхав, з носа й очей текла вода. Кошеня тривожно дивилося на нього:
«Мамо, що з тобою? Ти хвора?»
«Нічого страшного, відповідав пес. Все гаразд. Притулися, я зігрію тебе».
Через сльози він не помітив
Дощ лив, а на смітнику не було їжі. Треба було йти далі.
Він взяв кошеня зубами за шийку й поніс.
Тротуар був залитий водою, з неба лило без кінця. Краплі били його по спині, але він думав лише про одне:
«Щоб тільки малюк не промок».
Він поспішав перейти дорогу і
І не побачив машину, яка виїхала з-за повороту.
На щастя, вона їхала повільно. Водій не встигав зчищати воду з лобового скла.
Удар був несильний, але достатній, щоб відкинути пса на тротуар.
Водій зупинився, вийшов і підійшов до нього. Пес лежав на боці, підібгавши пошкоджену лапу.
«Дай подивитися», сказав чоловік, але пес
Притиснув до грудей щось передніми лапами й загарчав.
«Не бійся, сказав водій мяко. Я лікар. Дай оглянути рану».
Дощ посилився.
Лікар зіщулився від води, але пес щільно прикривав щось лапами.
«Що ти там ховаєш?» здивувався чоловік.
Він обережно заглянув і ахнув. З-під лап пса на нього дивилися два котячі оченята.
«Так ось у чому справа! Поїхали».
Він зняв пальто, розстелив його на асфальті й переніс туди пса. Потім посадив їх у машину й поїхав.
У ветеринара, його старого друга, було порожньо.
«Дощ, сказав ветеринар. А це що?»
Лікар мовчки пройшов