Дитяче кохання
Мамо, завтра надінь мені блакитну сорочку в садочок.
Блакитну? А чому саме її?
Бо Катруся Іванова сказала, що мені дуже личить ця сорочка, вона до моїх очей підходить!
Ну якщо Катруся сказала, то звичайно надінемо блакитну.
Олесь задоволений пішов гратися зі старшим братом Вітей, який вже ходить до школи.
Вечором мати розповіла батькові про блакитну сорочку, що так гарно пасує до Олесевих очей.
Батько засміявся, потріпав сина по голові.
Що, сину, Катруся подобається?
Так, я на ній одружуся!
Ось як. Спочатку треба навчитися, освіту здобути, а потім уже й одружуватися.
Ой, як довго
Олесь задумався.
Тату, а можна я на Катрусі завтра одружуся?
Завтра? А де ж ви житимете, сину?
Та вдома, здивовано відповів хлопчик.
В кого вдома? не здавався батько. У Катрусі?
Та ні, таточку! широко розплющив очі малий. Катруся в себе дома, а я в себе.
Ні, сину, так не буває. Одружишся забереш Катрусю до себе, будете жити разом. Ти працюватимеш, а Катруся ходитиме до садка, потім до школи, до інституту.
А я зі сльозами в очах спитав Олесь.
А тобі, сину, треба буде працювати, щоб родину утримувати.
Що трапилося? Чого плачеш? мати присіла перед Олесем.
Мамо, я хочу одружитися на Катрусі, але не хочу зараз працювати. Хочу в садок ходити, потім вчитися, а тато сказааав уууу
Ну чого ж ти плачеш? Виростеш тоді й одружишся на своїй Катрусі.
Так А поки виросту, її хтось інший забере.
Та хто ж?
Не знааааю Може, Петрик чи Юрко.
Ну тоді й не потрібна тобі ця Катруся, якщо її хтось інший може забрати
Зранку Олесь рішучим кроком підійшов до дівчинки у червоній оксамитовій сукні, з великою бантою на довгих світлих коса