Та ти, мабуть, сучасних діток не розумієш!
Ой, Наталко, бачу, у городі копошишся, от і зайшла привітатися, Оксана Степанівна переступала з ноги на ногу біля калітки.
З Наталею Миколаївною вони мешкали у протилежних кінцях села. Степанівна з чоловіком Богданом біля ставка, а Наталя ближче до гаю.
Раніше вони й не балакали, адже довкола і без того повно сусідів. Але ось у сусідів онуки вже великі, а в Оксани оце на літо привезуть двох Андрійка та Марчика. Кажуть, міські вже задихалися від асфальту.
Колись у сина були гроші тільки й чули, що в Туреччині чи Єгипті відпочивали. А тепер згадали, що батьки в селі живуть. І вирішили не на вихідні, як звикли, а на цілий місяць!
Тільки, мам, вони постійно чіпляються один до одного, попередив син Василь. Андрійко у свої тринадцять уявив себе головним, а Марчик його не слухає. То й гамір!
Та годі тобі, ми впораємося, привози! весело відповіла Оксана. А потім задумалася діти зараз не ті, що колись. До них іноді й підступи нема. Малих ще якось розважали, а тепер? Раптом вони її не слухатимуть?
Богдан у неї чоловік строгий, терпіти не буде капризів. А скандалів їм не треба.
Тож Оксана вирішила підстрахуватися зайти до Наталі, у неї ж теж онуки такого ж віку бувають.
З власного досвіду вона знала: дітей треба чимось зайняти. Тоді й проблем буде менше, якщо знайдуть спільну мову.
Заходь, Оксано! побачила сусідку Наталя. З чим пожаліла?
Ось онуків на місяць привезуть, а в тебе, здається, хлопці такого ж віку? Давай познайомимо, якщо зійдуться, то й нам легше буде, запропонувала Оксана.
Та ти, мабуть, нинішніх діток не розумієш! засміялася Наталя. Не боїшся? Мої онуки мене так вимотали, що дід ледь не втік у ліс. Ну що ж, ведуть так ведуть, хай приходять. Все одно наші!
На вихідні приїхав Василь з дружиною Олесею та синами Андрійком і Марчиком.
Хлопці підросли, але на діда з бабою дивилися із захопленням. І в Оксани відлегло від серця.
Що там Наталя лякала? У неї, може, діти невиховані, а в них які гарні! І навчаються добре, нічого боятися.
Мам, якщо щось дзвони, я їм поясню, сказав Василь, відїжджаючи. Але Оксана лише махнула рукою: Та годі тобі, сину, ми що, не знаємо, як із дітьми поводитися?
Ввечері Андрійко і Марчик довго не засинали. Від зміни місця були розхвильовані, гомоніли, сміялися. Богдан уже сердився:
Навіщо ти, Оксано, на це погодилася? Їм же тут нудно!
Але вранці онуків не добудишся.
Уже обід накривають, а вони сплять!
Бабусю, дай поспати ще трохи, бурмотів Андрійко.
А Марчик навіть не прокинувся.
Та скільки ж можна? обурилася Оксана.
А потім помітила щось на підлозі. Придивилася й аж руками сплеснула це ж їхні телефони!
То ви що, всю нічь у тій іграшці сиділи? Ну все, забираю!
Андрійко миттєво схопився.
Віддай, це моє! Мама дозволяє!
Зараз їй подзвоню і спитаю, що вона дозволяє! огризнулася Оксана. Андрійко відпустив телефон, надувся й вийшов, хлопнувши дверима: Ну і дзвони!
Дві години хлопці сиділи у кімнаті. Богдан вже збирався йти «розбиратися», але вони самі вийшли обидва надуті:
Ми каші не хочемо, дай нам нагетси або хот-доги.
Отак от?! розкричався Богдан. Тоді ходіть голодні! А ліжка застелили? Зараз подивлюся!.. Оце так чіпсів обгортки, цукеркові фантики в ліжку? І нічого не прибрали? Ну-мо, збирайте сміття, застеляйте, тоді поговоримо про їжу!
Нам же їсти хочеться! Марчик зиркнув на діда. Ви злі!
Богдан уже розпалювався, але Оксана втрутилася: Давай я покажу, як ліжко робити, а завтра самі, добре? А бутерброди тільки після каші. Угода?
Псуєш їх, треба жорсткіше, бурчав Богдан. Лоби здорові, а тямки нема!
З онуками Наталі хлопці знайшли спільну мову.
Але що вони витворяли вчетверо!
Якщо гралися у дворі, потім Оксана нишком збирала розкидані гілки, побиті квіти. Трави на ногах в хату натягають, їдять кругом крихти. Стільці похитуються, двері від їхнього галасу ледь не з петель.
Одна руйнація!
Та що це за покоління таке? лаявся Богдан. Більше ніколи! Ну всі, Андрію, йдемо велосипеди лагодити. Бабуся з Марчиком обід готують. Хочете їсти працюйте!
І ти теж мусиш «заробляти» обід? здивувався Андрійко.
А ти як думав? Бачив, щоб я лежав до обіду? У житті нічого без праці не дається, ось так! А ви ж у перший же день штанці порвали д