Він відмовився одружуватися з вагітною дівчиною. Мати його підтримала, але батько став на захист майбутньої дитини.
Тату, у мене новина. Наша сусідка, Соломія вагітна. Від мене, промовив Тарас, ледь переступивши поріг.
Ярослав, його батько, на мить завмер, потім спокійно відповів:
Тоді одружуйся на ній.
Ти жартуєш? Я ще зовсім молодий. Не час заводити сімю, до того ж ми навіть не зустрічалися серйозно
Серйозно? батько гірко засміявся. То бігати за дівчиною ти вже був чоловіком, а тепер, коли треба відповідати за вчинки, став дитиною? Гаразд. Без зайвих слів він покликав дружину: Ганно! Іди сюди!
Ганна зайшла до кухні, витираючи руки об фартух:
Що трапилося?
Ось. Наш син зачарував Соломію, сусідську доньку, і тепер не хоче брати шлюб. А він махнув рукою.
Ганна навіть не здивувалася. Обличчя її стало суворим:
І правильно. Навіщо вести в дім першу-ліпшу? Сьогоднішні дівчата хитрі знайдуть когось заможнішого, завагітніють, а потім: «Одружся». А згодом виявиться, що дитина й не його. Нехай зробить тест на ДНК. Та й взагалі, не можна тиснути на Тараса, він ще юний. Він чоловік, йому було важко встояти. Але ми не зобовязані годувати чужих дітей.
Ярослав глибоко зітхнув і тихо промовив:
А якщо це справді його дитина?
А якщо так? Хіба ми зобовязані відповідати? Скажи йому зробити тест, а там побачимо.
Вона розвернулася і пішла назад до кухні, залишивши Ярослава наодинці з сином.
Знаєш, я теж колись був молодим, почав він. Кохав одну, а одружився з іншою. Не з кохання, а з відповідальності. Бо бути чоловіком це не лише пристрасть, а й вибір та наслідки. Твоя мати була вагітна. Я не знав, чи зможу бути з нею, але знав одне дитина не винна. Моя кров, моя совість. І знаєш, Тарасе, попри все, я ніколи не шкодував, що залишився.
Минуло три місяці. Тест ДНК дав чітку відповідь: з ймовірністю 99,9% Тарас був батьком дитини Соломії.
Ну і що? фукнула Ганна, коли Ярослав поклав перед нею папір. Так, це його дитина. Але це не означає, що Соломія оселиться в нашому домі. Вона сюди не ступить. Я сказала!
Тарас сидів, не піднімаючи очей на батька. На його обличчі було написано: він на боці матері. Мовчки стиснув кулаки, але не промовив ні слова.
Ярослав повільно підвівся зі столу:
Раз ви обоє прийняли своє рішення, тепер послухайте моє.
Він говорив тихо, але рішуче:
Поки я живий, мій онук не буде мати потреби ні в чому. Я куплю землю, збудую будинок, і він мій онук отримає все, що я здобув. А ви обоє можете забути про мою допомогу. Відмовляюся брати участь у цьому соромі. Тарасе, з сьогоднішнього дня ти більше не мій син. Усе моє буде належати хлопчикові. Жодної копійки ви від мене не отримаєте.
Ганна вибухнула:
Ти збожеволів? Ти відрікаєшся від власного сина?!
Ярослав не відповів. Він розвернувся і вийшов, ігноруючи крики та прокльони. Тарас стояв серед тиші, не вірячи в почуте. Але він знав одне: якщо Ярослав так сказав, значить, так і буде.
Історія нагадує: справжня відповідальність не в словах, а в діях. Інколи навіть рідний дім розпадається через егоїзм, але честь і совість залишаються назавжди.