Тату, у мене новини. Сусідка, Настя вагітна. Це мій син, промовив Богдан, ледь переступивши поріг хати.
Григорій, його батько, на хвилину завмер, а потім спокійно відповів:
Тоді одружуйся на ній.
Ти жартуєш? Я ще зовсім молодий. Не час для сімї, до того ж ми й не зустрічалися серйозно
Серйозно? батько гірко усміхнувся. За дівчиною бігати ти вже чоловік, а відповідати за свої вчинки раптом став дитиною. Гаразд. Без зайвих слів він покликав дружину: Маріє! Іди сюди!
Марія зайшла в кухню, витираючи руки об фартух:
Що трапилося?
Ось. Наш син завагітнив Настю, сусідську доньку, а тепер одружуватися не хоче. А він махнув рукою.
Марія навіть не здивувалася. Обличчя стало суворим:
І має рацію. Навіщо вводити в хату першу-ліпшу? Сьогоднішні дівчата хитрі знайдуть когось заможнішого, завагітніють, а потім: «бери мене за дружину». А потім зясується, що дитина й не його. Нехай зробить тест на батьківство. І взагалі, не можна тиснути на Богдана, він ще молодий. Він чоловік, йому було важко встояти. Але ми не зобовязані годувати чужих дітей.
Григорій глибоко зітхнув і тихо промовив:
А якщо це справді його син?
А якщо і так? Ми зобовязані брати відповідальність? Скажи йому зробити тест, тоді побачимо.
Повернулася спиною і пішла назад у кухню, залишивши Григорія наодинці з сином.
Знаєш, я теж був молодим, почав він. Кохав одну, а одружився з іншою. Не через кохання, а через відповідальність. Бо бути чоловіком це не лише пристрасть, а вибір і наслідки. Твоя мати була вагітна. Я не знав, чи зможу бути з нею, але знав одне дитина не була винна. Моя кров, моя совість. І знаєш, Богдане, попри все, я ніколи не шкодував, що залишився.
Минуло три місяці. Тест на батьківство дав чітку відповідь: з 99,9% ймовірністю Богдан був батьком Настиного малюка.
Ну і що? сердито видихнула Марія, коли Григорій поклав папір перед нею. Так, це його дитина. Але це не означає, що Настя тепер мешкатиме в цьому домі. Вона сюди й ногою не ступить. Я сказала!
Богдан сидів, не дивлячись на батька. На обличчі читався вибір: він був на боці матері. Мовчки стиснув кулаки, але не промовив ні слова.
Григорій повільно підвівся зі столу:
Раз ви обоє прийняли своє рішення, тепер послухайте моє.
Говорив тихо, але твердо:
Поки я живий, мій онук не буде мати потреби ні в чому. Я куплю землю, збудую дім, і він мій онук матиме все, що я здобув. А ви обоє можете забути про мою допомогу. Відмовляюся брати участь у цьому соромі. Богдане, від сьогодні ти більше не мій син. Все моє буде належати хлопчикові. Жодної копійки ви від мене не отримаєте.
Марія вибухнула:
Ти збожеволів? Ти позбавиш спадщини власного сина?!
Григорій не відповів. Повернувся і вийшов, ігноруючи крики та прокльони. Богдан стояв серед тиші, не вірячи в те, що сказав батько. Але знав одне: якщо Григорій так сказав, так і буде.
Життя навчило мене: іноді найважчий вибір це той, що робиш не для себе, а для тих, хто ще не може обрати сам.