Того дня до мене прийшла жінка, яку я вже пять років не бачила на своєму порозі. Тетяна Олексіївна. У нас у Глибокому її за очі звали «паніматкою». Не за чоловіка-військового, ні, а за статність, за погляд колючий, що гостріший за будь-який скальпель, і за гординю, якою можна було б тричі обнести наше село, як тином. Ходила завжди з прямою спиною, підборіддям догори, ніби ступала не по нашому селянському бруду, а палацовою підлогою. І ні з ким особливо не водилася кивне через плече, і вся розмова.
А тепер стоїть на порозі мого медпункту. Не своя. Спина, звичайно, пряма, але в очах така зневіра, наче звіра затравленого. Хустку яскраву на самі брови натягнула, ніби сховатися хоче. Мнеться, вагається.
Заходь, Олексіївно, кажу ласкаво. Чого в сінях холод розводиш? Бачу, не за цитрамоном прийшла.
Вона увійшла, присіла на табуретку біля печі, руки на коліна склала. Руки завжди були доглянуті, а тепер дивлюся шкіра суха, у тріщинках, пальці дріжать. Мовчить. А я й не поспішаю. Налила їй чаю свого, з мятою та липою. Поставила перед нею на стіл.
Пий, кажу. Душа зігріється.
Вона взяла чашку, а в очах сльози заблищали. Не покотилися гордість не пустила а так і стояли, як вода в криниці.
Зовсім я самотня, Маріванно, видихнула вона нарешті, і голос був чужий, надламаний. Сил уже нема. Руку торік підвернула, не зламала, слава Богу, але болить, лиха година, ні дров принести, ні води. А спину так ломить, що аж дихати важко.
І полилася її скарга, як струмок весняний, каламутний та гіркий. А я сиджу, слухаю, киваю, а сама бачу не теперішній її жаль, а те, що було пять років тому. Згадую, як у її хаті, самій ладній у селі, лунав сміх. Син її єдиний, Олесь, красень і робітник, наречену привів. Оленку.
Дівчина була тихий ангел. Олесь із міста її привіз. Очі ясні, довірливі. Коса руса, товста, до пояса. Руки до роботи звичні, хоч і тонкі. За що вона Олесеві сподобалась зрозуміло. А от чому Тетяні не вгодила ніхто в селі не міг зрозуміти.
А не вгодила, і все. Від першого дня Олексіївна її гризла. Не так сидить, не так дивиться. Борщ у неї, бач, недостатньо червоний, а підлога недостатньо чисто вимита. Компот зварить «цукру перевела, марнотратниця». Городину прополе «всю кропиву для щів вирвала, безрука».
Олесь спочатку заступався, а потім зда