« Там хтось є, тихо промовила Оксана, направляючи слабкий промінь ліхтаря під міст.
Холод пронизував кістки, а осінній бруд лип до підошов черевиків, ускладнюючи кожен крок. Після дванадцятигодинної зміни у медпункті ноги гули від втоми, але ледь чутний звук тихе схлипування в темряві витіснив усі інші думки.
Вона обережно спустилась по слизькому схилу, тримаючись за мокрі камені, щоб не впасти. Світло впало на маленьку постать, що тулилась до бетонної опори. Босий, у тонкій промоклій сорочці, дитячий тіл був вкритий брудом.
« Господи Оксана кинулась уперед.
Дитина не реагувала на світло. Її очі каламутні й нерухомі ніби дивились крізь неї. Вона повільно провела рукою перед його обличчям, але зіниці не здрігнулись.
« Він сліпий прошепотіла вона, і серце стиснулось.
Оксана зняла свою куртку, обережно загорнула хлопчика й притиснула до себе. Його тіло було холодне, як лід.
Місцевий поліцейський, Іван Петрович, прибув за годину. Оглянув місце, зробив нотатки у блокноті й похитав головою:
« Напевно, його тут кинули. Хтось вивіз у ліс і покинув. Останнім часом багато таких випадків. Ти ще молода, доню. Завтра відвеземо його у райцентр, до дитбудинку.»
« Ні, різко відповіла Оксана, міцніше пригортаючи дитину. Я його не покину. Він іде зі мною.»
У хаті вона наповнила стару миску теплою водою й обережно змила дорожній бруд. Загорнула його у простирадло з ромашками те саме, що її мати зберігала «на всяк випадок». Хлопчик ледве їв, не промовляв ні слова, але коли Оксана поклала його поруч, він раптом ухопив її за палець і не відпускав усю ніч.
Вранці на порозі зявилась мати. Побачивши сплячу дитину, вона здригнулась.
« Ти розумієш, що зробила? прошепотіла вона, щоб не розбудити хлопчика. Тобі лише двадцять! Ні чоловіка, ні стабільного доходу!»
« Мамо, мяко, але твердо перебила Оксана. Це моє рішення. І я його не зміню.»
« Оксано зітхнула мати. А якщо батьки повернуться?»
« Після такого? Оксана похитала головою. Нехай спробують.»
Мати вийшла, грюкнувши дверима. Але ввечері батько, мовчки, поклав на поріг деревяного коника іграшку, яку вирізьбив власноруч. І тихо сказав:
« Завтра принесу картоплі. Трохи молока теж.»
Це було його «я з тобою».
Перші дні були найважчими. Хлопчик мовчав, ледве їв, здригався від кожного різкого звуку. Але через тиждень він навчився знаходити її руку в темряві, а коли Оксана заспівала колискову, на його обличчі зявилась перша усмішка.
« Назву тебе Петриком, вирішила вона одного дня, викупавши його. Як тобі таке імя? Петрик»
Дитина не відповіла, але простягнув руку, наближаючись.
Чутки швидко рознеслись селом. Одні співчували, інні осуджували, а деякі просто дивувались. Але Оксана не звертала уваги. Тепер увесь її світ обертався навколо маленької людини тієї, кому вона обіцяла тепло, дім і любов. І заради цього вона була готова на все.
Минув місяць. Петрик почав посміхатись, почувши її кроки. Навчився тримати ложку, а коли Оксана вішала білизну, намагався допомогти шукав у кошику прищіпки й подавав їй.
Одного ранку, як завжди, вона сіла біля його ліжка. Раптом хлопчик простягнув руку, торкнувся її обличчя й тихо, але чітко промовив:
« Мамо.»
Оксана завмерла. Серце зупинилось, а потім забилось так сильно, що вона ледве дихала. Вона взяла його маленькі долоні й прошепотіла:
« Так, серденько. Я тут. І завжди буду.»
Тієї ночі вона майже не спала сиділа біля нього, гладила по голові, слухала рівне дихання. Вранці на порозі зявився батько.
« Я знаю людину в управі, сказав він, вертячи капелюха в руках. Оформимо опіку. Не хвилюйся.»
Тоді Оксана вперше заплакала не від смутку, а від щастя, яке переповнювало серце.
Промінь сонця ковзнув по щоці Петрика. Він не заплющив очі, а посміхнувся почувши, як хтось увійшов у кімнату.
« Мамо, ти прийшла, сказав він впевнено, простягаючи руки на звук її голосу.»
Минуло чотири роки. Петрикові було сім, Оксані двадцять чотири. Хлопчик добре орієнтувався в хаті: знав кожен поріг, кожну скрипучу дошку. Рухався легко, ніби відчував простір без зору, але з внутрішнім баченням.
« Рудько на ґанку, сказав він одного дня, наливаючи воду з глечика. Його кроки, як шелест трави.»
Рудий кіт став його вірним другом. Здавалось, він розумів, що Петрик особливий, і ніколи не відходив, коли той шукав його лапу.
« Молодець, поцілувала його Оксана в чоло. Сьогодні прийде людина, яка допоможе тобі