Олена знову переступила поріг президентського номера зі стиснутим серцем. Все було так знайомо, але водночас небезпечно навантажене спогадами. Лише зачинила за собою двері відчула, як прискорюється дихання. Їй лише треба було швидко прибрати, без зайвої уваги, та піти геть.
Але, хоч вона й переконувала себе, що це звичайний робочий день, у повітрі відчувалося щось особливе. У кожному кутку кімнати, у кожному блискучому предметі вона бачила його погляд Артема Корженевського, спокійний, але пронизливий, наче він міг читати її думки.
Коли вона вирівнювала подушки на ліжку, двері раптом відчинилися. Впевнені кроки заповнили кімнату. Олена завмерла, пальці міцно впилися у шовкову тканину.
Цього разу не втечеш, почула його низький, але мякий голос.
Вона поволі обернулася. Артем стояв там, бездоганний, як завжди, але в його очах було щось нове тепла цікавість, змішана з легкою іронією.
Я думала що турбую вас, прошепотіла вона.
Якби ти мене турбувала, вже знала б про це. І все ж я не викликав ні охорону, ні директора готелю. Чому, як гадаєш?
Олена похитала головою, не знаючи, що відповісти.
Тому що хочу знати, хто ти, продовжив він. Жінка, яка засинає у ліжку незнайомого чоловіка, або безтурботна, або має таку чистоту душі, що її єдиний гріх втома. А ти, Олено, схожа на друге.
Її імя, промовлене ним, пробігло морозом по спині. Як він його дізнався? Вона раптом згадала на формі була бейджик.
Я нічого особливого, прошепотіла вона. Просто покоївка.
Артем вперше посміхнувся. Коротко, але досить, щоб змішати її.
«Просто» покоївка? Ні. Жінка, яка працює до виснаження, але навіть у сні виглядає, як старовинний портрет із забутого музею. Ти справді вважаєш це «нічим»?
Вона відчула, як палають щоки. Хотіла подякувати, але слова застрягли в горлі. Замість цього опустила очі, намагаючись повернути собі контроль.
Мені треба закінчити прибирання, нарешті вимовила вона.
Закінчуй, просто відповів він, але залишився, слідкуючи за кожним її рухом.
Години пливли повільно, напружено. Він ставив прості запитання: звідки вона, чому приїхала до міста, чи подобається їй готель. Вона відповідала несміливо, але кожне слово поступово розкривало її історію. Вона приїхала з маленького села, де батьки бороться з бідністю. Працювала з дитинства, а тепер відправляла більшість зарплатні додому.
Артем слухав із несподіваною увагою. Вперше хтось бачив у ньому не бізнесмена, а звичайну людину, захоплену щирістю жінки.
Наступні дні повторювалися. Кожен її візит до президентського номера ставав сценою з таємничого роману. Він зявлявся майже щоразу, наче чекав на неї. Допомагав поставити вазу, вирівняти картину, а інколи просто стояв і дивився, дозволяючи тиші говорити за нього.
Колеги почали пліткувати. «Чому саме Олена туди ходить?» питали вони. Вона ж не могла пояснити правду. Навіть не знала, чи це для нього лише гра, чи щось більше.
Одного дощового вечора, коли світло ліхтарів відбивалося у величезних вікнах номера, Артем несподівано зупинив її.
Олено, залишся. Не як співробітниця. Як жінка.
Вона завмерла, серце билося божевільно.
Я не можу Ви занадто далеко від мене.
«Далеко» і «близько» це лише ілюзія, сказав він, наближаючись. Важливо те, що ми відчуваємо.
Його рука ледве торкнулася її запястя. Простий жест, який повністю її роззброїв. В його очах не було зарозумілості мільярдера лише бажання звичайної людини.
Не хочу тебе лякати, продовжив він. Якщо підеш зараз, не зупиню. Але якщо залишишся, зрозумієш, що ти тут, бо я вибрав тебе і ти вибрала мене, навіть не усвідомлюючи цього.
Олена відчула, як увесь її світ руйнується і відроджується водночас. Все життя вона тікала від надто сміливих мрій, боячись розбитися. І все ж у цю мить, під його поглядом, вона зрозуміла деякі мрії варто жити, навіть якщо вони небезпечні.
Вона зробила крок уперед, без слів. Він обійняв її з ніжністю, яка контрастувала з його силою. Вперше Олена не відчувала себе втомленою покоївкою тільки жінкою, яку бажають.
Наступні ночі були ніби зі сну. Артем показував їй прихований світ: закриті ресторани, нічні поїздки пустими вулицями, довгі розмови, де він розкривав свої страхи. Для нього вона стала притулком, правдою, яку не купиш за гроші.
Але реальність наздогнала їх. Керівництво готелю дізналося про її візити та увагу мільярдера. Плітки стали занадто голосними. Одного ранку директор викликав її:
Олено, тобі треба шукати іншу роботу. Тут ти більше не залишишся.
Для неї це було як удар