ЗІРОЧКИНИ ЧЕРЕВИЧКИ
Зірочці було одинадцять, і вона босоніж бігала по вимощених бруківкою вуличках Львова. Кожен камінь, кожна тріщина під її ногами розповідали історії століть про шумливі ринки, про сміх і поспішні кроки. Її мати плела браслети для туристів з яскравих ниток, що наче ловили сонячні промені, а батько продавав варену кукурудзу з сіллю, і запах її наповнював повітря солодкувато-солоним духом. Вони не були бідними духом, але грошей ледве вистачало на найнеобхідніше. Ночі були холодними, і інше полумя в печі ледь гріло кімнату, де спали всі троє дітей.
Іноді Зірочка ходила до школи, ідучи кілометри з важкою сумкою за плечима, сподіваючись дізнатися щось нове. А бувало не могла, бо матері потрібна була допомога з браслетами, чи треба було доглядати молодшого братика, який ще не говорив чітко, але вже посміхався і лепетів слова, що освітлювали день.
Одного разу, коли сонце повільно сідало над ринковою площею, якась пані-чужинка побачила, як дівчинка бігає між крамницями, з ногами, вкритими пилом і дрібними камінцями. Жінка підійшла й, усміхнувшись, запитала, чому вона без взуття. Зірочка знизила погляд, злегка зігнувши плечі, і прошепотіла:
Мої розірвалися ще весною. А нових немає.
Пані, зворушена щирістю і смутком у дівочих очах, дістала з сумки майже нові кеди. Вони були білі, з блакитною блискавкою на боці і для Зірочки цей блиск здавався чимось магічним. Вона притиснула їх до грудей, наче вони були з чистого золота. Того вечора не зняла навіть перед сном, а поставила обережно біля ліжка, немов молилася, щоб ніхто їх не чіпав.
Наступного дня вона вдягла кеди й пішла до школи з піднятою головою. Не через пиху через гідність. Вперше вона не відчувала, що має ховати ноги під лавкою, наче вони були чимось соромязливим. Кожен крок був твердим, наче щось усередині неї змінилося.
Але незабаром сталося неочікуване.
О, панночка взулася! засміявся один із хлопців. Мабуть, думає, що вже не така, як усі!
Сміхи боліли гірше, ніж босі ноги. Слова, як ножі, різали серце, нагадуючи, що навіть маючи скарб на ногах, вона все ще могла зустріти жорстокість світу. Того вечора Зірочка повернулася додому, заховавши кеди в торбинці.
Що сталося, доню? занепокоїлася мати.
Краще сховаю, мамо, аби не забруднилися, відповіла дівчинка, не кажучи правди.
Вона не хотіла говорити, що бути бідною і мати щось гарне іноді бентежить більше, ніж не мати нічого. Що скромність не в тому, що носиш на ногах, а в тому, як йдеш життям, навіть коли всі дивляться й судять.
За кілька днів до їхнього кварталу приїхали волонтери. Вони шукали дітей для фото