Оксана з матірю сиділи на старому ліжку. Обидві були в теплих кожухах. Зима, а в хаті щойно затопили піч.
Нічого, матусю. У нас усе буде. Не пропадемо. Зараз дам тобі ліки.
Оксана, як могла, заспокоювала жінку, та й не мати вона їй була свекруха, та ще й колишня. Майже колишня.
Так вийшло, що жили вони втрьох: мати, син і його дружина Оксана.
Оксана вийшла заміж пізно, у тридцять років. Вона була вже другою дружиною Дениса. Але ж не через неї розпався перший шлюб Денис уже був самотнім, коли вони зустрілися.
Свекрусі, Марії Степанівні, вона одразу сподобалася. Та й Оксана відчувала до неї щиру приязнь. Обійме, порадить, заспокоїть. Оксана рано втратила рідних і лишилася зовсім одна. У свекрусі знайшла матір.
«Змовились» жартував про них Денис.
Пять років шлюбу промайнули, немов один день. А потім Денис став грубим, запальним. Кричав на Оксану, на матір. А причина була в іншій. Він часто затримувався, приходив пяний.
Одного разу сказав, що розлучається. Дав два дні на збори. Оксана ще не встигла виїхати, як примчала його коханка з валізою.
Може, спеціально так зробила, щоб подивитися на попередницю та насолити. Але не вийшло. Перед нею стояла довгонога білявка з товстими губами й такими ж великими віями, що ледве кліпали.
Оксана навіть не втрималася й засміялася.
Ти мене проміняв на це опудало з коровячими віями? Нехай тобі щастить, а я анітрохи не жалкую.
Зате вона весела. А ви з матірю як дві бабусі. Дві квочки.
Ну мене, а матір навіщо ображаєш?
Заю, а мама що, лишається з нами? пропищало чудовисько, махаючи віями. Нехай забирає. Навіщо нам її мати? Заю
Так, мамо, тобі теж час. Зажилася ти в мене.
Куди ж я піду? Я тобі всі гроші віддала за квартиру, щоб ти цей будинок збудував! жінка схопилася за серце.
Концертів не треба. Живи, але з кімнати не виходь. Тепер тут господиня Альона.
Котику, нехай вони обидві йдуть!
Вона ж моя мати!
Твоя мати? І в мене тепер буде така свекруха? Ой Котику
Оксані набридло слухати їхнє бурмотіння.
Мамо, поїдеш зі мною в село?
Краще в село, ніж з таким сином і цією
Посидь. Я швидко зберу твої речі.
Ліки не забудь. І скриньку. І торбинку.
Оксана дістала ще одну валізу. Кинула туди скриньку, ліки, документи, білизну.
Забирайте все. Нам вашого не треба, втрутилася Альона. Правда, пупсику?
Денис мовчав. Він нічого не міг зробити. Розумів мати цього не забуде. Але ж вона мати
За півгодини Оксана вже стояла біля машини. Марія Степанівна сиділа на задньому сидінні, витираючи сльози. Навіть не глянула на сина, лише важко зітхнула.
Важко, коли ти віддала все а тобі більше не потрібна.
Як же ми тепер житимемо, доню?
Все буде добре. У мене є гроші. Доки не знайду роботу вистачить. У тебе пенсія. Проживемо. На хліб із маслом вистарчить.
Вони приїхали в село, де Оксана росла. Добре, що ще був день. У хаті було холодно. Оксана швидко затопила піч, принесла води, поставила чайник.
У тебе все так справно виходить. Ніби завжди тут жила.
Дід навчив. Добре, що купили продуктів. Не треба йти в крамницю. Не люблю сільські плітки.
Поступово в хаті ставало тепліше.
Завтра все відмию.
У двері постукали.
Сусідка приїхала? Давно тебе не було. Бачу машина стоїть. Що взимку нагрянула? Чи може біда яка?
Усе добре, дядьку Іване. Потім розповім. Заходь на чай.
Та я тебе запрошував. А ти не сама? Він тільки зараз помітив жінку.
Це Марія Степанівна. А це Іван Петрович, представила їх Оксана.
Звертайся, якщо що.
Поки нічого не треба. Дякую.
Минув тиждень. У хаті стало затишно й чисто.
А знаєш, Оксано, я теж з села. Вийшла заміж за міського, він загинув, коли Денису було двадцять три. Я продала квартиру, а син обіцяв, що завжди буде зі мною. А тепер подивись
Не плач. Я знаю, як тяжко. Мені теж боляче. А в тебе, може, ще онуки будуть.
Від цієї? Не дай Боже. А Іван Петрович сам живе?
Один. Дружина потонула, дитину рятувала. Давно вже. Більше не одружувався. Дітей нема. Так і живе. З моїм дідом дружив, хоч і молодший. А вам, мабуть, рівня.
Минув місяць. Денис не дзвонив. Але одного разу Окса