“Що за діти у сорок років!” гримнув чоловік на Олену. “У твої роки вже онуками няньчаться. Оленко, годі капризів!”
Добре, твоя думка мені давно відома, як вода камінню. А про цю дитину ти подумала? Хочеш з капельницею танцювати на її весіллі?
А якщо з нами щось станеться, поки вона мала? Вирішуй: або ми залишаємося сімєю, або я подаю на розлучення!
Олена зі своїм чоловіком прожила вже двадцять років. Заміж за Тараса вона вийшла зовсім юною, ще студенткою.
Усе це вона вважала, що чоловік її опора й захист. Ніколи б не подумала, що він стане проти неї.
Нещодавно в їхній родині спалахнув скандал через пізню вагітність.
Тарас був рішуче проти:
“Оленко, ти з глузду зїхала? У нас троє чудових синів! Іван вже в університеті, а Богдан і Ярослав у восьмому класі. Тобі їх мало?”
“Що діти про нас подумають? Що батьки з глузду зїхали?”
“Тарасе, я завжди мріяла про донечку, наполягала Олена. Якщо Бог дав дитину, хіба маємо її відкидати?”
“А якщо знову буде хлопчик, будемо народжувати до пятого?” розлютився Тарас.
“А я певна, що буде дівчинка.”
Сини теж не підтримали матір. Дізнавшись про вагітність, близнюки Богдан і Ярослав одразу заявили, що не ділитимуть кімнату ще з кимось.
Старший, Іван, додав:
“Мамо, ти сама не боїшся? Раптом щось піде не так?”
“Усе буде добре, запевнила вона. Я ж не стара ще!”
Таке вже було у їхньому житті. Коли Олена чекала другу дитину, Тарас теж не був у захваті.
Івану було три з половиною, грошей не вистачало. Жили вони з батьками Тараса, і Олена часто сварилася зі свекрухою.
Але коли лікарі сказали, що будуть близнюки, все змінилося. Свекруха дала гроші на перший внесок за квартиру. Тарас став уважнішим.
Богдан і Ярослав, на щастя, виявилися тихими малюками, і Олена навіть висипалася.
Іван радий був мати товаришів для ігор, тому допомагав з братами, даючи мамі час на відпочинок.
І цього разу Олена сподівалася, що все якось владнається.
Але вже на третьому тижні почалися проблеми їй різко погашало на роботі.
Олена більше десяти років працювала майстринею манікюру, але тепер їй робилося зле від запаху лаків.
Таблетки не допомагали, і вона змушена була залишити роботу.
Лежала цілими днями, навіть посуд мити не могла.
Їжу тепер купували, що не тішило Тараса й синів.
Грошей стало менше.
Тарас, фельдшер швидкої, почав працювати подвійні зміни. Іван перевівся на вечірнє навчання, вдень підробляючи в магазині.
Олена бачила докори в очах родини. Навіть батьки сказали, що в такому віці народжувати божевілля.
Сусідки шепотілися за її спиною.
На другому триместрі Олена пішла на УЗД.
Лікар довго мовчав, потім сказав:
“Дівчинка. Але є проблема. Дефект нервової трубки. Серйозна патологія.”
Олена закрила обличчя руками:
“Невже не можна допомогти?”
Лікар відвів погляд.
Вона вийшла, наче в тумані.
Додому приїхала, але сиділа в машині, не знаючи, як жити далі.
Тарас був вдома.
“Я була на УЗД, почала вона. Дівчинка. Але нервова трубка не закрита.”
“Що сказав лікар?”
“Нічого запропонував перервати. Але я не можу.”
“Ти збожеволіла! Дитина буде інвалідом! Завтра підемо до іншого лікаря!”
“Я нікуди не піду.”
“Тоді йди до біса! Не зможу дивитися, як ти й вона страждатимете!”
Він кинувся збирати речі.
“Тарасе! Ти кидаєш нас? Це ж і твоя дитина!”
“Не хочу це чути!”
І вийшов, хлопнувши дверима.
Мати Тараса, Марія Іванівна, здивувалася, побачивши сина з валізою.
“Що сталося?”
“Олена хоче народжувати хвору дитину. Я не буду цього терпіти.”
“Синку, це її вибір. Хіба УЗД завжди правдиві?”
Тарас раптом згадав, що в їхній лікарні часто помиляються.
Він вирішив перевірити.
Наступного дня, прийшовши до поліклініки, дізнався: апарат УЗД зламаний.
“Вже третій раз ламається”, сказала медсестра.
Тоді він повез Олену до приватної клініки.
Там лікарка уважно подивилася й усміхнулася:
“Усе гаразд. Нервова трубка закрита. Хочете почути, як бється серце?”
Тарас розплакався.
Олена зітхнула з полегшенням.
Ще кілька обстежень і все підтвердилося.
Донька народилася здоровою.
На виписку прийшла вся родина, навіть ті, хто раніше казав “не народжуй”.
“Як схожа на тебе”, сказала Марія Іванівна, беручи онучку на руки.
Тарас не відходив від донечки.
“Може, хоч зі мною посидиш?” жартувала Олена.
“Пізніше! У мене з Даринкою справи!”
Старші брати, які спочатку нарікали, тепер чергувалися гуляти з сестрою.
Олена знала вони не дадуть їй упасти.
**Життя дає випробування, але справжня