Тут така справа, незабаром до нас прийдуть гості, і вам треба десь піти. Самі розумієте, що з вами ніякого свята не буде.
Сину, то куди ж нам іти? У нас тут нікого немає, зітхнула мати.
А я звідки знаю? Вас же сусідка в селі колись запрошувала, от і їдьте.
Іван Петрович і Оксана Василівна вже тисячу разів пошкодували, що послухали сина й продали свій хатку.
Нехай там було важко, але це була їхня оселя. Вони там були господарями. А тут?
Вони боялися виходити зі своєї кімнати, щоб не розгнівати невістку Марію. Її дратувало все як вони ходять у шльопанцях, як пють чай, навіть як їдять.
Єдина людина в цьому домі, хто їх любив, онук Андрій.
Високий, гарний хлопець, але з дитинства обожнював діда й бабусю. Якщо мати підвищувала на них голос, він одразу вставав на їхній бік.
А ось син Олег чи боявся дружини, чи йому було байдуже, ніколи не захищав батьків.
Андрій навіть обідав із ними. Та бував удома рідко зараз він проходив практику й жив у гуртожитку. Навідувався лише у вихідні.
Старенькі чекали онука, як свята. Ось уже й Новий рік на носі. Андрій приїхав рано-вранці, щоб привітати всіх.
Завітав до їхньої кімнати, приніс подарунки теплі шкарпетки й рукавиці. Знав, що вони завжди мерзнуть.
Оксана Василівна притиснула вишиті рукавички до обличчя й заплакала.
Бабусю, чого? Не сподобалися?
Ні, рідненький, вони найкращі.
Вона обняла онука, а він почав цілувати її долоні. Ще з малечку любив це робити її руки завжди пахли яблуками, тістом і теплом.
Слухайте, мої дорогі, протримайтеся тут без мене три дні. Я з друзями відпочину, а потім повернуся.
Відпочивай, сину, сказала бабуся.
Андрій попрощався й пішов. Старенькі знову залишилися самі.
Не минуло й години, як почули, що Марія сварить чоловіка:
Гості прийдуть, а в нас старі! Де їх дівати? Соромно перед людьми!
Олег спробував щось відповісти, але його не слухали.
Іван і Оксана сиділи тихо, навіть на кухню не пішли. Дід дістав із схованки вафлі, поділився з дружиною.
Вони їли біля вікна, мовчки. Боялися навіть заговорити. В очах Оксани тремтіла сльоза. Як же боляче дожити до того, щоб стати непотрібними.
Надворі смеркло. У кімнату увійшов Олег.
Тут така справа, скоро гості, і вам треба йти. Самі розумієте.
Сину, то куди ж нам? спитала мати.
Як я знаю? Може, до сусідки в село?
Як ми поїдемо? Автобуси вже не ходять, і ми не знаємо, де вокзал.
Кажуть, у вас година на збори.
Олег вийшов. Іван і Оксана переглянулися, на очах сльози. Вони зібралися, вдягли теплі шкарпетки й рукавиці, подарунок Андрія, і вийшли.
На вулиці вже було темно. Люди метушилися, поспішали додому.
Оксана взяла чоловіка під руку, і вони пішли до парку. По дорозі зайшли в кавярню, замовили чай і бутерброди адже цілий день нічого не їли.
Вийти на холод не хотілося, але довелося. В альтанці парку вони притулилися один до одного.
Добре, що наш онук добрий, хоч його батьки льодяні серця, промовив Іван.
Так, обіцяли йому протриматися, а тепер ось відповіла Оксана.
Навколо блищали ялинки, у будинках готувалися до свята. Раптом до них підбіг пес білий спанієль. Він стрибнув бабусі на коліна.
Друже, ти де загубився? засміялася вона.
Здалеку почувся жіночий голос:
Барсік, де ти? Додому вже!
Дівчина побачила, що її пес у альтанці з якимись людьми.
Вибачте, він ніколи так не робить, сказала вона.
Потім придивилася до стареньких:
Ви давно тут?
Так, доню.
Чому додому не йдете? Нова річ уже скоро.
Вони мовчали.
Вам нікуди йти?
Барсік не відходив від бабусі, виляв хвостом.
Знаєте що, рішуче сказала дівчина, ходімо до мене.
Навіщо тобі клопоти?
Я живу одна, і мені буде приємно.
Вони пішли. Дорогою познайомилися дівчину звали Наталя.
У її квартирі пахло святковою їжею. Андрій приніс їм подарунки тепер вони зігрівали руки.
Новий рік зустріли разом. Наталя не відпустила їх і вранці попросила залишитися.
А через кілька днів додому прибіг Андрій.
Де бабуся й дід? запитав він у батьків.
Пішли.
Куди?!
31-го. Ми попросили їх піти.
Соромно вам, а не їм!
Він вибіг на вулицю, бігав, розпитував людей.
Раптом побачив дівчину зі спанієлем. На її руках були знакомі рукавиці.
Звідки вони в вас?
Ви Андрій?
Так
Ходімо зі мною.
Наталя розповіла, як знайшла їх у парку.
У її квартир