Як розводити ногами це просто, а ось взяти на себе відповідальність вже складно. Якщо не готові, краще й не народжувати.
У Олени з чоловіком це була перша й довгоочікувана дитина. Девять місяців він її оберігав, провожав до університету й зустрічав. Особливо в ожеледицю забороняв виходити з дому. Але перед пологами його відправили у відрядження. Міг би відмовитись адже вже планував звільнитися, коли дитина народиться. Хіба це справа по вахтах мотатися, коли Олена залишатиметься одна з малюком?
Схватки почалися, щойно Андрій відїхав. Біль був нестерпний, а найгірше що поруч не було того, хто мав би підтримати. Так не мало бути. Так не мріялось зустрічати первістка.
Дитина народилася здоровою, але Олені навіть не хотілося дзвонити чоловікові. Нехай від чужих дізнається.
Вона оглянула палату. Навпроти лежала жінка літ сорока. Поряд молода дівчина говорила по телефону. А біля дверей інша жінка плакала, обернувшись до стіни.
Після важких пологів Олена впала на синю подушку з трикутним штампом і заснула, ніби навколо нічого не існувало.
Годуватимемо дитину? почула вона крізь сон і радісно повернулася.
Але медсестра стояла біля тієї жінки, що плакала у кутку.
Чого мовчиш? Візьми хоч на руки. Подивися, яка в тебе красуня! Жінка не обернулася.
Як ногами розводити це завжди пожалуйте, а от відповідальність на себе брати нікому не треба. Медсестра ще трохи постояла й вийшла.
Першою заговорила старша жінка Наталя. Вона не стримувала емоцій:
Ти думаєш, я цю дитину хотіла? Мені сорок три, син одружений, скоро онука буде! А тепер ось таке Та вже як вийшло. Дитина ж не винувата. Якби не хотіла відразу б відмовилася. А тепер що? Дитина по дитбудинках буде блукати? Ти подумала, як їй житиме, коли від самого народження її зрадили?
Марія заплакала ще гірше. Тепер уже не приховуючи, ридала на всю палату.
Чого ревеш? Хіба цим допоможеш? не вгамовувалася Наталя. Бери дитину, годуй і не будь дурною.
Може, її зґвалтували? припустила Ірина, нарешті поклавши телефон. Чи то дитина від рідного, а може, від вітчима?
Олена слухала й почувала провину, ніби це через неї так сталося. Ось вона щаслива, чоловік любить, батьки піклуються. А ця жінка нікому не потрібна. І її дитина теж.
Виросте дівчинка з відчаєм у серці. Бо мати пила, або бо батько зрадив, обіцяв одружитися та зник, як тільки дізнався про вагітність.
Не буде в них ні квітів, ні святкових кульок. Нікуди йти, а з дитиною і тих більше.
Олені стало соромно й боляче за цих незнайомих людей. Вона спитала:
А якщо буде куди йти забереш дитину?
Марія подивилася на неї, ніби на божевільну:
Звісно, але ж такого ніколи не буде. Вона знову відвернулась і більше не проронила жодного слова.
А через кілька годин Олена урочисто оголосила:
Ви з дитиною будете жити у гуртожитку. Моя мама комендантка. Ти будеш мити підлоги, а тобі виділять кімнату.
Ой, перебила Ірина. У мене новий конверт для виписки є. Зараз чоловіку подзвоню у нас два, нам стільки не треба.
А я речі принесу, сказала Наталя. Від моєї дочки лишилися. Не нові, але чисті й гарні. Нам вони не потрібні у мене син. Онукам і так куплять нове.
Наступного дня жінки з інших палат почали підходити: хто візочок прикотив, хто ковдру, хто ліжечко.
А у мене нічого немає, зізналася одна молода. Дозвольте хочаб суміш купити. Раптом молока не вистачить.
Марія розплакалася вголос тепер уже не від розпачу, а від щастя, яке раптом на неї звалилося.
Я все віддам, зароби