Добре, хлопці, риболовля почекає, вирішив Богдан і схопив сачок. Треба витягти нещасника.
Катер Богдана плавно ковзав тихими водами Канівського водосховища, а його пасажири гості з Черкас із захопленням закидали вудки. День був ідеальний: сонце сіяло у безхмарному небі, легкий вітерець грав з хвилями, а риба йшла на гачок як на бенкет.
Богдане Васильовичу, он там щось пливе! раптом скрикнув один із чоловіків, показуючи на темну плямку вдалині.
Капітан прижмурив очі, вдивляючись у водну гладь:
Схоже на птаха Та ні, щось не те.
Коли човен підійшов ближче, усі ахнули. У воді, ледь утримуючись на плаву, метушився кіт. Рудий, промоклий до нитки, з останніми силами боровся з течією.
От диво! Богдан похитав головою. Як він сюди заліз? До берега ж як мінімум кілометр!
Може, із човна впав? припустив один із рибалок.
Або його хвилею віднесло, додав другий.
Кіт жалісно нявкнув, намагаючись підплисти до них, але його лапи вже слабшали.
Досить балачок! рішуче сказав Богдан, хапаючи сачок. Рятуємо!
Виловлювання кота виявилося справжнім випробуванням переляканий, він дряпався, виривався, але врешті-решт його вдалося зачепити сачком і підняти на борт.
Зовсім без сил, бідолаха, прошепотів Богдан, загортаючи тремтячу тварину у свій светр. Скільки ж він тут бився?
Кіт притулився в кутку, очі його були повні страху. Мокра шерсть злипалася, а вуса тремтіли.
Який гарнюнький, зі сльозами сказала Оксана, дружина одного з чоловіків. Та ще й молодий!
Треба до лікаря, стурбовано сказав Богдан. Хто його знає, скільки води він проковтнув.
Ветеринар оглянув кота і запевнив усіх:
Живий, здоровий, хоч і вимотаний. Відпочинок, їжа і буде як новенький.
А як щодо господарів? запитав Богдан.
Можна розвісити оголошення. Але схоже, він безпритульний.
Богдан забрав кота додому. Його дружина Марія зустріла нового мешканця з теплом:
Господи, який худий! Зараз нагодуємо!
Перші дні кіт ховався під шафою, вилазуючи лише до миски. Потроху почав вивчати будинок. А вже за тиждень він муркотів, коли Марія гладила його по спині.
Знаєш, сказав Богдан дружині, може, залишимо його?
Я тільки за, посміхнулася Марія. Завжди хотіла котика. А як назвемо?
Чарівник, відповів Богдан. Бо вижив там, де інші б не змогли.
Кіт, ніби почувши, підняв голову й голосно нявкнув немов схвалив вибір.
Минав місяць, і Чарівник став справжнім членом родини. Він зустрічав Богдана біля дверей, грівся на колінах у Марії, випрошував смаколики на кухні. Але води боявся навіть пити йшов обережно.
Це ж психологічна травма, пояснювала Марія сусідам. Після такого не дивно.
А може, то доля? замислено сказала сусідка Людмила. Сам знайшов вас.
Богдан ніжно почухав кота за вухом:
Може, і справді доля. Добре, що тоді вирішили вийти на воду
Рудий кіт терся об його руку й муркотів, немов казав: *Все добре. Я тепер з вами. Назавжди.*
І Богдан із Марією без слів з цим погоджувалися.
Буває, що допомога, надана вчасно, стає початком чогось більшого. Буває, що порятунок приходить не з тієї сторони, звідки його чекають, а справжнє щастя само пливе назустріч. Головне не пройти повз.
Бо саме в такі моменти у житті зявляється нова любов. І навіть якщо початок був страшним найміцніші звязки народжуються саме в бурю.