Юля завагітніла. Її чоловік Тарас не відходив від дружини жодного дня, виконуючи кожну її примху. Коли нарешті настав час пологів, він відвіз її до лікарні. Коли на світ зявилася здорова донечка, він з полегшенням зітхнув. Щасливий та зраділий новий батько поїхав додому, щоб трохи відпочити. Наступного дня він повернувся до лікарні, але йому сказали:
Вашої дружини тут немає.
Не може бути! Тарас не вірив своїм вухам. Може, вона десь у коридорі? Пошукайте!
Ні, вона пішла. Ось записка, медсестра простягнула йому складений папірець.
Він розгорнув його і обличчя його стало білим.
Там було лише три слова: “Не шукай мене”.
***
Керівник відділу Тарас ніколи не був одружений, і коли в офісі зявилася нова співробітниця Олена молода, гарна, з ясними очима він одразу звернув на неї увагу. Вона тільки прийшла першого дня, а він уже підійшов до неї з теплою усмішкою.
Доброго ранку, колего.
Доброго, відповіла вона тихим, мяким голосом.
Оксана покаже тобі всі нюанси роботи. Бажаю успіхів, сподіваюся, співпрацюватимемо добре.
Колеги здивовано переглянулися. Оксана, його помічниця, шепнула іншій дівчині:
Звідки в нього така увага до новеньких?
Олена спочатку трималася осторонь. Вона вміла чекати. Вже у сімнадцять років вона розбила кілька сімей, а в коледжі крутила роман із викладачем, який був удвічі старший. Але той розумів, що це гра, і першим відступив.
А тепер Тарас.
Не минуло й місяця, як він запросив її на каву після роботи.
Чому б і ні? вона посміхнулася. Шефа треба шанувати.
Її посмішка була такою ніжною, що він на мить подумав може, вона жартує? Але вона погодилася.
Він був закоханий.
Колеги аж роти повідкривали, коли вони оголосили про весілля.
Він виконував кожне її бажання.
Дітей поки що не хочу, сказала вона напередодні весілля. Якщо зміню думку скажу.
Він чекав.
Роки минали, а вона й не думала про дитину.
А потім одного разу він побачив її блідою, з тестом на вагітність у руках.
Олено? Ти
Вона кивнула.
Він підхопив її на руки, а вона розплакалася.
Не хочу народжувати. Не хочу змінюватися. Зроби щось!
Це щастя, шепотів він, цілуючи її у сльозні щоки. У нас буде дитина!
Але вона була рішуча. Пішла до лікаря.
Тарас встиг. Він вирвав її з коридору лікарні, ледь не на силу.
Будь ласка, не роби цього! Я буду поряд, допомагатиму. Все, що скажеш!
Вона погодилася.
Але поставила умову:
Не збираюся міняти підгузки. Не буду вставати вночі.
Весь термін вагітності він був поруч.
А коли народилася донечка він зітхнув з полегшенням.
Наступного дня він прийшов до лікарні а її вже не було.
Лише записка.
Нічого більше.
***
Через півтора місяця вона подзвонила.
Збери мої речі. Приїде мій Андрій і забере. На розлучення подавай сам.
Про доньку жодного слова.
Так Тарас і став для маленької Марійки і матірю, і батьком.
***
Ольга почула дзвінок із школи. Вчителька її сина, Ярослава, була роздратована.
Ваш син учинив скандал! Приходьте негайно!
Вона кинула справи і побігла.
Ярослав завжди був спокійним. Що ж сталося?
У школі вона побачила сина, який сидів перед кабінетом директора поруч із дівчинкою та її батьком.
Він штовхнув Любу, пояснила вчителька.
Мамо, вона перша почала! Показала язика і назвала мене безбатченком!
Тату, я не винна дівчинка опустила очі.
Любо, припини, сказав батько.
Ольга подивилася на чоловіка. Він теж глянув на неї і вони обидва раптом усміхнулися.
Я Тарас.
Я Ольга.
Діти вибачилися один перед одним.
Може, сходимо на піцу? запропонував Тарас.
Діти раділи.
Якщо тебе хтось ображатиме скажи мені! пообіцяв Ярослав.
Батьки переглянулися.
Так вони і зустрічалися у кіно, у парку, у гостях.
Марійка й Ярослав вже знали їхні батьки не байдужі один до одного.
А коли Ольга завагітніла, діти самі вирішили, як назвуть братика.
Він буде Богданом!
Бо це Божий дар.