Іди на кухню! почула я від чоловіка і не витримала.
Марія дивилася на екран телефону. Тарас писав уже четвертий раз за півгодини: «Дурна, візьми слухавку».
Вона сиділа за кермом учбової машини інструктор пояснював, як ставити авто паралельно до бордюру. Телефон знову завібрував.
Можна відповісти? Чоловік хвилюється.
Звичайно.
Тарасе, я за кермом
Чому не береш? Я ж дзвоню!
Не можна говорити під час
Ага, зрозуміло. Права важливіші за чоловіка. Коли додому?
За годину приїду.
А вечерю хто готуватиме? Чи мені самому?
Інструктор відвернувся, імітуючи, що не чує.
Зараз приїду, приготую.
Ось і добре. А то я вже подумав, що дружина стала бізнес-леді.
Вдома Тарас гортав стрічку в телефоні, розвалившись на дивані. Вже три місяці, як він залишився без роботи, казав, що тимчасово, але справи не рухалися.
Ну що, як твоя автошкола? Важко вчишся?
У його голосі почулася знайома іронія.
Нормально. Сьогодні вчилися паркуватися.
О, серйозно. Ціла наука, так?
Марія пройшла на кухню. У мийці стояв брудний посуд його сніданок.
Тарасе, може, нарешті розберемо коробки? Вже лютий, а ми так і живемо, наче вчора заїхали.
Він відірвався від екрана.
А що там розбирати? Сама впораєшся.
Можна ж разом. І прибрати заодно
Тарас підвівся і підійшов ближче. У його очах блиснуло щось холодне.
Іди на кухню!
Сказав він тихо, але так чітко, що аж мурашки пробігли. Не закричав. Саме сказав і ця тиша була страшнішою за будь-який крик.
Марія завмерла.
Що ти сказав?
Ти чула! Іди готуй вечерю!
Ми ж говорили про коробки
Про що? Ти просто нудно нарікала. Я сказав розбирай сама.
Щось всередині неї обірвалося. Не від образу від усвідомлення. Вона згадала новорічну вечірку в його друзів, де він був душею компанії.
Жартував із усіма жінками, допомагав господині. А в машині потім спитав:
Чого мовчала весь вечір? Ніяково було?
Я не піду на кухню!
Він підняв брови.
Що?
Не піду!
Маріє, не заводи мене. Ми ж нормально спілкувалися.
Нормально? Коли востаннє ти зі мною нормально розмовляв?
Тарас поклав телефон.
Які претензії? Я жартував.
Жартував? «Дурна, візьми слухавку» це теж жарт?
А що, не можна так написати дружині?
Можна. Але не «дурна».
Боже, та яка різниця! Ти ж знаєш, що я не зі зла.
Знаю. Тому й мовчала.
Марія сіла на ліжко.
Знаєш, що сьогодні мені інструктор сказав? «У вас міцні руки». Уявляєш? Міцні. А вдома я боюся попросити допомогти з коробками.
Боїшся?
Тарас засміявся.
Та годі тобі!
Боюся. Бо знаю ти знайдеш спосіб показати, яка я нікчемна.
Дурниці! Це ти все вигадуєш.
Вигадую? А памятаєш, як при гостях казав, що я «в автошколі бавлюся»?
Та це ж було смішно!
Тобі. А мені соромно.
Тарас сів поруч.
Слухай, якщо тобі не подобається, як я