Нічого, Богдане! Не журись! Зате Новий рік ти розкішно зустрів!
Ось і рідний Львів. Богдан зійшов з перону, вийшов на привокзальну площу та попрямував до зупинки. Він не попередив дружину, що повертається сьогодні.
На душі було неспокійно попереду неприємна розмова з Олесею. Знову докорятиме, скаржитиметься, казатиме, що він байдужий егоїст.
Та хіба байдужий? Він навіть хотів привітати її з Новим роком, але вона вимкнула телефон. Образилася!
Три дні він намагався додзвонитися марно. Ну, тоді й він затаїв образ.
До того ж, вона навіть не спромоглася привітати його батьків та сестру, не кажучи вже про нього. Зараз він їй про це навпіл скаже.
Не тільки ж йому докоряти у неї теж помилки є. Як то кажуть: найкраща оборона напад.
Богдан підбадьорився й увійшов до підїзду з рішучістю.
Квартира зустріла його тишею.
Гей! Хто живий? Олесю, я вже тут! гукнув він, але у відповідь мовчанка.
Заглянув на кухню порожньо, у кімнати так само. Та раптом помітив: дитяче ліжечко біля стіни зникло, як і комод з пеленальним столиком та коляска, яку подарували її батьки.
Він швидко перевірив шафу речі Олесі теж пропали.
Невже вона пішла? Кинула мене? промайнула думка.
Він подзвонив тещі ніхто не бере. Спробував додзвонитися до Ірини подруги дружини. Теж марно. Нарешті вдалося вийти на Романа її чоловіка.
Роман, привіт! Дай Ірі слухавку, не можу до неї додзвонитися.
Вона з дитиною у селі, у батьків там Новоріччя святкували. Зі звязком проблеми.
Я вчора повернувся сьогодні на роботу. Вони ще відпочивають. А навіщо тобі Іра?
Можливо, знає, де моя Олеся. Приїхав а вдома нікого. І всі дитячі речі зникли.
Чекай, але ж у неї майже строк був. Ти що, на свята відїхав, а її саму залишив? здивувався Роман.
Вона сама не хотіла. Хоча лікарі казали народжуватиме близько десятого. Встигли б повернутися.
Вітаю, дурнику, усміхнувся Роман.
Чому?
Бо ти, мабуть, уже колишній. Дзвони в лікарню, вона, напевно, там.
***
Десять днів тому.
Не розумію, Богдане, казала мати по телефону. Чому ти маєш сидіти вдома? Не хоче Олеся їдь сам. До народження ще два тижні, встигнеш повернутися.
До того ж вся родина збереться: тітка Марія з дядьком Іваном, Наталка з Андрієм, Оксана з Юрком. І ми з батьком, і Тетяна з Олегом.
Забронювали гостьовий дім у Карпатах на чотири дні. Тридцять першого святковий банкет з артистами. Я за тебе заплатила потім повернеш. Побудеш до Різдва, а сьомого повернешся якраз до строку.
Олеся відмовлялася:
Богдане, я можу родити будь-коли. Уяви: всі веселяться, а в мене перейми. До того ж готель у горах чи встигне швидка?
Ні, я нікуди не їду.
Правильно мама каже тепер вагітність вважають хворобою, а народження дитини подвигом. Вона нас трьох народила і в декреті не сиділа.
Богдан розумів, що частково вона має рацію. Але уявив новорічну ніч удвох із скромним столом Олеся вже сказала, що готувати не збирається. І стало сумно.
Тим часом родина веселитиметься у ресторані з музикою.
Врешті, він поїхав один.
У Карпатах справді було весело. О пів на першу Богдан вийшов подзвонити дружині вона не взяла.
Ну і добре, обижайся. Сама винна могла б бути тут із нами.
Наступного дня мати висловила невдоволення:
Твоя Олеся навіть не подзвонила, не привітала нас. Ось воно що образа! Зовсім її розпустив.
А Олесі цієї ночі було не до свят. Якщо вона кого й згадувала то Богдана, а не його рідню.
Її батьки, дізнавшись, що дочка самотня, запросили до себе. Великого бенкету не планували брат працював у Києві, вихідних не було.
Тридцять першого о девятій вечора Олеся з матірю готували стіл, коли раптом почалися перейми.
Викликали швидку. Мати поїхала з нею, батько слідом.
Новий рік Олеся зустріла у пологовому, а батьки у вестибюлі. Вона стала мамою сина
***
Богдан подзвонив у лікарню.
Шевченко? Вчора виписалася.
Як так? Невже вже народила?
Так. Першого січня, о пів на першу.
Хто її забирав?
Молодий чоловіче, це не до нас!
Богдан зрозумів її забрали батьки. Він купив троянди й поїхав до них.
Двері відчинив тесть.
Вам чого?
Я до Олесі.
А ви хто?
Її чоловік.
Олесю! гукнув тесть. Тут якийсь чоловік каже, що твій чоловік. Хочеш поговорити?
Ні, нехай йде.
Тесть знизнув плечима:
Не хоче. Бувайте!
Богдан постояв і подзвонив знову. Цього разу від