Олена мила посуд після сніданку, коли зателефонувала свекруха Марія. Піврічний Данилко мирно спав у візку на балконі, і можна було спокійно поговорити.
Оленко, серденько, маю до тебе прохання, почала жінка. Дуже хочу побачити онука. Може, приїду до вас?
Олена не відчула підступу. Свекруха жила у Львові, і вони бачились нечасто. Після народження сина спілкувалися лише по телефону.
Звичайно, Маріє, приїжджайте. Данилка варто побачити, бо він так швидко росте.
А на скільки можна? На тиждень, скажімо?
Так, без проблем, погодилася невістка. Диван у вітальні розкладається, вам буде зручно.
Свекруха радісно захвилювалася:
Ой, дякую, рідненька. Тоді за два-три дні вже приїду. Квитки вже купила, про всяк випадок.
Олена посміхнулася. Після розмови вона розповіла чоловікові Олегові про візит свекрухи.
Добре, нехай приїжджає, згодився він. Давно маму не бачив.
Через три дні Олена отримала повідомлення:
Сьогодні приїжджаю, зустрічати не треба, на таксі доїду.
Невістка приготувала диван, купила запас продуктів, навіть взяла торт.
Марія зявилася ввечері з двома валізами та щирою посмішкою. Але за нею в коридорі стояв чоловік.
Оленко, знайомись, весело сказала свекруха. Це Богдан, мій друг. Йому теж у Київ справи, от і вирішили разом приїхати.
Олена здивовано подивилася на незнайомця років шістдесяти. Сивий, у старенькому піджаку, з потертою торбою в руках.
Добрий вечір, пробурмотіла вона.
Дуже приємно, відповів Богдан, простягаючи руку. Марія багато про вас розповідала.
Невістка провела їх у вітальню, намагаючись зрозуміти, що відбувається.
Тихенько запитала свекруху:
Маріє, а де Богдан житиме? Ви ж не казали, що приїдете не сама.
Та що тут такого? здивувалася жінка. Диван великий, помістимося. Він невибагливий.
Олена стояла, намагаючись осмислити ситуацію. Їхня орендована двокімнатна квартира була розрахована на трьох. А тепер раптом пятеро.
Маріє, але я готувала все для однієї людини. У нас же маленька дитина, місця мало.
Свекруха вже розпаковувала валізу:
Оленко, не переймайся. Ми скромні, багато місця не займемо. Правда, Богдане?
Чоловік кивнув, оглядаючи квартиру:
Гарне житло. Район непоганий, транспорт близько. Для пошуку роботи саме те.
Для пошуку роботи? перепитала Олена.
Так, я вирішив у Києві осісти, пояснив Богдан. У нас у селі роботи нема, а тут можна щось знайти.
Олені стало не по собі. Виходить, він приїхав не на кілька днів.
А на скільки ви плануєте залишитися?
Ну, як вийде, спокійно відповіла Марія. Богданові потрібен час, щоб роботу знайти.
Олена, не показуючи вигляду, пішла готувати вечерю. У передпокої якраз зявився Олег.
Привіт, як справи? Мати вже приїхала?
Приїхала. І не одна.
Чоловік зупинився:
Як це не одна?
З кавалером. Іди знайомся з Богданом.
Олег увійшов у вітальню, де Марія показувала другові сімейні фото.
Мамо, ти ж не казала, що приїдеш із гостем.
Олежу, сину, зраділа жінка. Ось і познайомитесь. Богдане, це мій син.
Чоловіки потиснули руки. Богдан усміхнувся:
Марія багато про вас розповідала. Гарну родину створили.
Дякую, сухо відповів Олег. Мамо, можна поговорити?
Вони вийшли на кухню. Олена вдавала, що зайнята, але прислухалася.
Мамо, ти з розуму зїхала? Привезти незнайомого чоловіка в нашу квартиру?
Олежу, не кричи. Богдан хороша людина, ми вже півроку знайомі.
Знайомтеся на здоровя, але не в нашому домі!
Марія образилася:
Ось як воно. Мати тільки заважає. А я думала, син зрадіє.
Олег зітхнув:
Мамо, річ не в тобі. Просто треба було попередити. У нас дитина, режим, спокій потрібен.
Ми будемо тихо, пообіцяла свекруха. І ненадовго. Богданові треба трохи часу, щоб у місті освоїтися.
Олег здався. Виганяти матір із супутником було ніяково, та й Олена мовчала.
Перші дні минули спокійно. Марія возилася з онуком, Богдан шукав роботу. Але незабаром почалися незручності.
Вранці черга в ванну. Богдан довго голився. Марія готувала сніданки на свій смак. Увечері гості займали вітальню, а сімя тіснилася в спальні.
Лєно, у вас є ноутбук? спитав Богдан за вечерею. Треба резюме відправити.
Є, але ми ним користуємося для роботи.
Я трохи тільки. Справа ж важлива.
Він влаштувався за компютером у вітальні та проводив там години, гучно телефонуючи.
Так, досвід великий. У Луцьку заступником був. Вік? Та я ще працюватиму довго!
Данилко прокидався і плакав. Олена заспокоювала його, а Богдан продовжував розмову:
Вибачте, онук кри