На кладовищі, коли мати прийшла провідати доньку, на лавці вона побачила незнайому дівчинку, що щось шепотіла до портрета на памятнику. Її серце завмерло.
Крізь щільні завіси пробивалися останні промені вечірнього світла, розливаючись по дорогому килиму, немов стомлені смуги. Повітря у вітальні, зазвичай наповнене ароматом квітів і вишуканим парфумом, сьогодні було важким, наелектризованим ніби перед грозою.
Знову Софійка? Валерію, ти серйозно вважаєш, що я повинна за нею доглядати? голос Оксани, зазвичай мякий і спокусливий, тремтів від прихованої люті. Вона стояла посеред кімнати, досконала у шовковому халаті, ніби виточена з порцеляни, і кидала на чоловіка виклик у погляді. У неї ж є няня! І ще твоя колишня дружина, її бабуся! Чому це знову я маю все кидати?
Валерій, чоловік з сивиною на скронях і твердою поставою, не відривав очей від паперів. Його спокій був оманливим, як затишшя перед бурею.
Ми вже говорили про це, Оксано. Два рази на місяць. Два суботніх вечори. Це не прохання, а мінімальна умова, яку ти прийняла, виходячи за мене. Зінаїді потрібен відпочинок. А моя «колишня дружина», як тобі завгодно її називати, живе в іншому місті і бачить онуку рідко. Софійка моя кров. І, до речі, донька Ганни. Твоєї колишньої подруги.
Останні слова він вимовив ледь помітним натиском, але Оксана відчула його, як удар. Цей звязок більше за все виводив її із себе.
Подруги гірко усміхнулася вона. Тієї самої Ганни, яка кинула все і народила дитину від першого-ліпшого, залишивши тебе розбиратися з наслідками?
Слова вирвалися, перш ніж вона встигла зупинитися. Оксана миттєво замовкла, прикусивши губу. По спині пробіг холод. Вона побачила, як Валерій повільно відклав документи, підняв на неї погляд важкий, без тіні емоцій. У памяті спалахнув той момент півроку тому: Софійка випадково розлила сік на диван, Оксана схопила її за руку, закричала в обличчя і раптом зявився він. Без крику, без жестів. Підійшов, мяко відвів її руку і тихо, з крижаною чіткістю, сказав:
Якщо ти доторкнешся до неї ще раз якщо з нею щось станеться через тебе я зламаю тобі всі пальці. Поступово. Ти зрозуміла?
Вона зрозуміла. Тоді, як і зараз, вона усвідомлювала: ця людина, що подарував їй розкіш і врятував від злиднів, не любить її. Він терпить. А вона його боїться. До тремтіння. І тікати нікуди. Думка про повернення в ту крихітну квартиру, де її чекали пяні батьки, була страшнішою за будь-яку кару. Вона сама замкнула себе в цій позолоченій тюрмі, і тепер наглядачем була маленька дівчинка.
Оксана миттєво змінила тон. Очі наповнилися сльозами, голос став солодким, як мед.
Валерко, пробач Я не хотіла. Просто я так втомилася У мене важливий прийом у лікаря, я чекала два тижні, не можу пропустити.
Але Валерій вже не слухав. Він лише відмахнувся від її виправдань, ніби від набридливої мушки. Уся його увага була прикута до дверей, звідки лунав дзвінкий сміх дитини. Там, у ігровій, на підлозі сиділа Софійка і разом із нянею Зінаїдою будувала вежу з кубиків. Обличчя Валерія миттєво змінилося суворість зникла, очі наповнилися теплою, майже святою ніжністю. Він підійшов, підхопив дівчинку, закрутив у повітрі. Софійка реготала, обіймаючи його за шию.
Оксана спостерігала за цією сценою з вітальні. Серце стискалося від крижаної, киплячої ненависті. Вона була чужою у цьому світі. Зайвою. Декоративним елементом у розкішній квартирі. І поки існує Софійка, так буде завжди. У її голові, загартованій роками боротьби за виживання, дозрівало холодне рішення. «Не бійся, подумки звернулася вона до дівчинки. Сьогодні ми попрощаємося, маленька перешкода».
З юності вона чітко знала, чого хоче. Краса її єдина зброя і капітал. Поки її подруга Ганна мріяла про кохання і писала вірші, Оксана вивчала списки багатіїв. Вибір впав на Валерія батька Ганни, на двадцять пять років старшого, але володаря всього, про що вона мріяла: влади, грошей, становища.
Зрада? Слово, яке не мало для неї сенсу. Вона без вагань спокусила батька своєї найкращої подруги. Для Ганни це стало крахом. Вона пішла, зникла. Через рік Валерій дізнався, що вона народила доньку. Через чотири що її більше немає. Нещасний випадок.
Пригнічений горем і почуттям провини, Валерій переніс усю свою любов на онуку, яку знайшов і забрав до себе. Софійка стала центром його життя. А Оксана, молода, гарна дружина, опинилася на узбіччі. Ди