Або ти заселяєш у нашу квартиру мого брата, або збирай речі й іди звідси! огризнувся чоловік.
Оля затрималася на роботі на цілих дві години. Дві нові клієнтки записалися до неї після рекомендацій від подруг.
Ми хочемо тільки до вас, Олено Іванівно! Ви безперечно найкращий перукар у нашому місті! ці слова змусили жінку посміхатися всю дорогу додому.
Може, і справді час відкривати свою справу? Годі боятися й чекати «кращих часів».
З цими думками Оля несвідомо дійшла до будинку. У підїзді вона почула незнайомі голоси з квартири. Швидко відчинила двері й від здивування завмерла на порозі. У передпокої валявся потертий рюкзак, на підлозі брудні черевики, з кухні тягнуло перегаром.
Олю, впізнаєш родича? Тарас повернувся! чоловік визирнув із кухні, якось дивно посміхаючись.
Молодший брат Миколи сидів на кухонному диванчику, порожньо дивлячись на стіл. Той самий Тарас, який чотири роки тому пішов із дому до танцівниці з нічного клубу.
Привіт, дівер навіть не підвів очі.
Мам, а хто це? пошепки запитала донька, яка щойно повернулася з танцювальної студії.
Це твій дядько Тарас, татів брат, Оля намагалася говорити спокійно. Ти його навряд чи памятаєш. Була занадто маленькою, коли він поїхав.
А чому він такий дивний? Соломія знизила голос.
Іди до себе, серденько. Поговоримо пізніше.
Жінка пройшла у ванну й увімкнула воду. Їй потрібен був хоч трохи часу, щоб прийти до тями. У дзеркалі на неї дивилося втомлене обличчя. Вона повільно провела рукою по волоссю: пора підфарбувати коріння, але зараз думки були зовсім про інше.
Чотири роки тому, коли Тарас пішов із дому, дружина бачила, як важко це далося Миколі. Він місяць не розмовляв із батьками, звинувачував їх у тому, що вони відштовхнули брата. А потім ніби змирився, перестав згадувати про Тараса, не відповідав на рідкісні дзвінки. Але, схоже, тепер усе змінилося.
Чоловік зайшов у спальню слідом за дружиною, трохи вагався, а потім тихо промовив:
Він поживе у нас. Так треба. Хоч якийсь час. Братові потрібна підтримка. Тарас у страшному стані. Вона йому зраджувала, тому розійшлися. До батьків йти не може.
І ти це вирішив сам? Навіть не запитавши мене? Не обговоривши зі мною? Оля розвернулася до чоловіка. Ти не вважаєш це нахабством?
А що було питати й обговорювати? Він мій брат, йому нікуди йти.
Колю, у нас підліткова донька. Ти бачив, у якому він стані? Ти думаєш, це нормально, що вона щодня бачитиме отаке? Тарас
Саме тому йому потрібна допомога. Родина! Микола вперше за вечір подивився дружині в очі. Ти ж розумієш, що я не можу його кинути. Неможливо!
Скільки це триватиме?
Скільки буде потрібно. Братові треба прийти до тями.
А як же Соломія? Ти про неї подумав? Вона в такому віці
Олю, годі! чоловік підвищив голос, чого раніше ніколи не робив. Це мій брат. Мій молодший брат. Я не залишу його одного в біді.
Оля розплющила рота, щоб відповісти, але замерла. Щось у голосі чоловіка змусило її зупинитися. За чотирнадцять років, що вони були разом, вона вперше почула такі жорсткі нотки.
Гаразд, жінка відвернулася до вікна. Тільки попередь його, хай не пє вдома. І знайде роботу.
Микола нічого не відповів і мовчки вийшов із кімнати. Крізь стіну дружина чула, як він про щось тихо розмовляє з братом на кухні. Дуже тихо. Напевно, щоб вона не чула.
На кухонному годиннику була вже пізня ніч, коли голоси нарешті затихли. Оля лежала без сну, прислухаючись до кроків у коридорі. Микола ліг не одразу. Довго ходив туди-сюди, мабуть, влаштовуючи брата у вітальні.
Усе буде добре, прошепотів чоловік, залізаючи під ковдру. Але дружина вже не була в цьому впевнена.
***
Ранок почався із запаху перегару на кухні. Жінка мовчки готувала сніданок доньці, намагаючись не помічати порожніх пляшок на столі й брудної попільнички.
За місяць вона майже звикла, що їхня кухня перетворилася на цілодобовий бар на двох.
Мам, я в школу, Соломія промайнула повз сплячого на дивані дядька, притискаючи до грудей рюкзак. Останнім часом дівчинка намагалася бувати вдома рідше: записалася в якийсь гурток і зависала у подруг.
Оля знову спостерігала, як донька поспішно вибігає за двері, і відчувала, як усередині закипає злість.
Цей «тимчасовий» гість встиг за місяць зруйнувати все, що вони будували роками: затишні родинні вечори, спільні вечері, щирі розмови з Соломією.
Доброго ранку, Микола вийшов із спальні вже в білизні. Кава є?
Залишила