Терпіти тебе не можу від першої шлюбної ночі! Ти мені огидна! Відчепися! випалив чоловік прямо на нашій річниці.
Я довго вибирала ресторан для нашої другої річниці весілля. Хотілося чогось особливого не просто гарного місця зі смачною їжею, а простору, де кожна деталь працюватиме на атмосферу вечора.
Зупинилася на «Калині» новому закладі у старовинному особняку з вітражними вікнами та антикварними люстрами.
Максим кривився, коли я показувала йому фото інтерєру.
Навіщо такий розмах? Можемо просто посидіти удвох десь. Кому потрібен цей дешевий пафос?
Та я наполала на своєму. Запросила шістдесят гостей, замовила музикантів та ведучого. Після тієї жахливої аварії півроку тому мені хотілося свята. Справжнього, яскравого, незабутнього.
Підготовка зайняла кілька тижнів.
Я ще раз перевірила чи все готове: оформлення зали, меню, програма вечора, подарунки для гостей. Хотілося, щоб усе було ідеально.
Можливо, тому що це перше велике свято після мого повернення з лікарні. А може, просто тому, що цю річницю я хотіла зробити особливою у всьому. Навіть у деталях.
Я поправила складки темно-бордової сукні й глянула на годинник. Гості мали зявлятися з хвилини на хвилину. Максим стояв біля вікна, розсіяно дивлячись на вулицю. У відблиску скла я бачила його напружене обличчя.
Про що задумався? запитала я, підходя ближче.
Та так чоловік знизав плечима. Просто не люблю такі заходи. Стільки метушні та зайвих рухів! І навіщо? Для показного щастя?
Я мовчала. За два роки шлюбу навчилася не реаагувати на його злісні відгуки. Тим більше сьогодні! У день, який я готувала місяцями.
***
Першими прийшли мої батьки. Тато, як завжди, виглядав елегантно та стильно. Мама вдягла нову сукню кольору калини, яка їй дуже личила. Вона з порога кинулася до мене й міцно обійняла:
Як же я рада, доню, що ти з нами. Не можу надивитися! Після тієї аварії думала, що з глузду зїду
Мамо, не починай, мяко зупинила я її. Сьогодні лише хороше. Ми ж домовились? Памятаєш?
Далі підтягнулися колеги з фірми батька, де ми з Максимом працювали, друзі, родичі. Я зустрічала гостей з усмішкою, але краєм ока спостерігала за чоловіком. Він тримався відсторонено, періодично ковтаючи горілку. Нетипова поведінка. Зазвичай він уникав алкоголю, навіть на святах.
Марія Степанівна, наш головний бухгалтер, підійшла привітатися. Я помітила, як вона зблідла, коли я обернулася до неї. Напевно, згадала, як відвідувала мене в лікарні. Я лежала, опутана трубками, лікарі не давали гарантій
Оленко, ти просто сяєш, промовила жінка з натягнутою усмішкою. Чудово виглядаєш! Особливо з огляду на те, що зовсім недавно ти повернулася з того світу!
Дякую! Ви тепре чудові! Не сумнівайтеся!
Щось у її погляді здалося мені дивним. Але я вирішила не звертати уваги. Не було в цьому сенсу принаймні поки що.
Розпочалося свято.
Лунали тости, грала музика, гості танцювали. З боку могло здатися, що все ідеально. Але я відчувала, як наростає напруга.
Максим тримався осторонь, рідко вступаючи в розмови з колегами. Час від часу він кидав дивні погляди в бік Марії Степанівни, а та навмисно робила вигляд, що не помічає його.
Я підійшла до чоловіка й з усмішкою запитала:
Може, потанцюємо? Все-таки наше свято.
Не зараз, відмахнувся він. Голова трохи крутиться.
Ти сьогодні якийсь дивний
Просто втомився. Не люблю великі зборища, ти ж знаєш. Не треба вигадувати зайвого!
***
Вечір набирав обертів. Ведучий молодий хлопець у класичному костюмі вправно керував настроєм публіки.
Я спостерігала за подіями, намагаючись не видавати внутрішнього хвилювання. Лише я знала, наскільки особливим буде цей вечір. Треба було лише трохи почекати.
Максим продовжував триматися осторонь, іноді натягнуто посміхаючись знайомим. Я помічала його короткі перегляди з Марією Степанівною, але робила вигляд, що захоплена святом. Після кожного такого погляду щось болісно стискалося всередині, але я продовжувала усміхатися й приймати вітання.
Оленко, як ми раді, що ти одужала! щебетала дружина батькового заступника. Який жах був, коли ми дізналися про аварію.
Так, страшний час, підтаквала її подруга. Але тепер все позаду, слава Богу!
Я кивала, дякувала, а сама мимоволі поверталася думками до тих днів у лікарні. Дивний час ніби в тумані. Уривки спогадів, розмов, чиїсь кроки в палаті
Доню, усе просто чудово! мати обійняла мене за плечі, вириваючи з роздумів. Який прекрасний вечір. І ти така гарна сьогодні! Ніби з казки!
Дякую, мамо.
Тільки жінка завагалася. Максим якийсь напружений. Усе гаразд?