«Може думати про мене що завгодно, але нічого не доведеш» погрозливо промовила свекруха, ставлячи невістку перед складним вибором.
Ну що, Оленко, слухай уважно. Можеш вважати мене якою завгодно, але довести нічого не зможеш. Свідків у тебе нема, а Тарас мені вірить. Тож якщо хочеш лишитися в нашій родині, мусиш змиритися: прибирати, готувати й тримати язик за зубами. Зрозуміло?
Олена вийшла заміж за Тараса кілька років тому. Незабаром у них зявився син Іванко, якому вже шість. Обоє працювали, намагаючись забезпечити сімю всім необхідним і не опуститися у злидні.
Жили вони скромно, але дружно: Олена вела господарство, доглядала дитину, працювала бухгалтеркою у невеликій фірмі, а Тарас був інженером. Здавалося, все йде як треба.
Але одного разу мати Тараса Марія захворіла на ішемічну хворобу серця. Їй потрібні були постійні ліки, догляд і спокій. Жінка змушена була залишити роботу, і з того часу вона цілковито залежала від допомоги сина.
Олена намагалася підтримувати Марію як могла: після роботи завозила їй продукти, варила супи. Іногда брала з собою Іванка, бо залишити його вдома було ні з ким. У інші дні до матері навідувався сам Тарас.
Спочатку це здавалося природним. Та з часом напруга почала зростати. Гроші витрачалися швидше: ліки, процедури, спеціальне харчування. Тарас без зайвих слів віддавав частину зарплати матері, і Олена не заперечувала. Але незабаром вона помітила: на власні потреби грошей стало не вистачати. А Тарас, схоже, не бачив проблеми.
То Іванкові потрібно нове взуття, то гурток подорожчав, то пралька зламалася. Все йшло якось не так. Олені вже давно треба було нове зимове пальто у старому вона ходила вже пять років. Але замість цього вона все частіше чула від чоловіка:
Потерпи. Зараз головне мама.
І вона мовчала, розуміючи, що здоровя важливіше. Але всередині наростало важке почуття. Вона не знала, як довго це триватиме і що їх чекає попереду.
Одного разу, у день, коли у Олени був скорочений робочий день перед святом, вона почула від Марії щось, що приголомшило її.
Того дня Олена отримала премію невелику, але приємну суму, на яку не розраховувала. Вона вже уявляла, як увечері вони з Тарасом покладуть Іванка спати, відкриють пляшку вина, наріжуть сиру, ковбаси та фруктів і просто посидять удвох, як колись, до всієї цієї втоми та клопотів.
З цими думками вона зайшла до магазину, купила овочі, зелень, молоко. Подумала: «Завезу все це Марії, а потім додому, готуватися до нашого вечора».
У неї був ключ від квартири свекрухи на всяк випадок. Тому Олена спокійно відчинила двері й увійшла. З кухні лунав голос. Спочатку вона подумала, що це телевізор, але, наблизившись, зупинилася на місці.
Марія стояла біля вікна, з цигаркою в руці, випускаючи дим. У другій руці телефон.
Звичайно, я ще довго буду вдавати, хрипко говорила вона в трубку. А що мені? Син допомагає, невістка переді мною навшпиньках скаче. Я від такого не відмовлюся. Ні за які палянички. Дякую тобі, Ганно, що довідку мені оформила.
У Олени все поплило перед очима. Ці слова пролунали, як удар. Вона відступила, вдарившись спиною об одвірок, і пакет із продуктами висковзнув із рук. Помідори й яблука розкотилися по підлозі.
Оленко… зачекай! Я все поясню! вигукнула Марія, кидаючись за нею.
Але Олена вже вилетіла за двері й майже побігла донизу сходами. Вона навіть не помітила, як опинилася на зупинці.
Яке вже там вино додому вона йшла, не бачачи дороги, з важкістю в грудях і пусткою в думках. В голові крутилося лише одне: «Рік… цілий рік нас обманювала. А чи була взагалі ця хвороба?»
Пізніше, коли Іванко нарешті заснув після казки, Олена покликала Тараса на кухню. Він здивувався зазвичай дружина в цей час була вже без сил, але сьогодні щось було не так.
Тарасе, почала вона, нам треба серйозно поговорити.
Що трапилося? запитав він.
Це стосується твоєї мами.
Ти знову про гроші? Нам вистачає. Просто ти хочеш забагато. Я от подумав… Навіщо тобі взагалі робота? Сиди вдома та доглядай мою матір.
Доглядати за мамою? А ти знаєш, що Марія почувається цілком нормально? Може, вона й взагалі ніколи не хворіла? спалахнула Олена, не можучи більше стримуватися.
Що ти таке говориш?
Я нічого не вигадую. А от твоя мама… Сьогодні я зайшла до неї, а вона стояла біля вікна і курила. І по телефону з якоюсь Ганною говорила, що та оформила їй довідку.
Тарас завмер, не знаючи, чи вірити почутому.
Почекай… Цього не може бути. Ганна мамина подруга. Вона працює у поліклініці…
Саме тому…
Тарас провів рукою по обличчю.
Звісно, я не можу не довіряти тобі… Та й на