Сон був дивним, наче з пекучого воску сплетений.
“Ти, мабуть, забула, що ця квартира моя куплена до шлюбу!” холодно сказала я, коли почула, як чоловік упевнено роздає накази про мій дім.
Соломія поставила чашку кави на підвіконня й задумливо подивилася у вікно. Вона копила на цю квартиру десять років, працюючи на двох роботах. Кожну гривню відкладала, відмовляючи собі у всьому. А тепер…
“Соломійко, я вирішила трохи переставити меблі”, донісся із вітальні голос свекрухи. “Цей диван явно не на своєму місці”.
Соломія зітхнула. Надія Іванівна знову прийшла без попередження, просто відкривши двері своїм ключем. До речі, який вона зробила сама “про всяк випадок”.
“Нічого переставляти не треба”, Соломія зайшла у вітальню. “Мені і так добре”.
“Як тобі може бути добре?” свекруха розвела руками. “Тут усе не так, як у фен-шуй! Вчора по телевізору була передача…”
“Надія Іванівна, я категорично проти”.
“Олежку!” свекруха підвищила голос, побачивши сина. “Скажи своїй дружині, що в сім’ї треба слухати старших”.
Олег завагався, поглядаючи то на матір, то на дружину.
“Мамо, може, не зараз?”
“А коли? Твій батько й я не молодіємо. Скоро нам знадобиться догляд. А у вас тут стільки місця…”
Соломія стиснула зуби. Ось воно. Те, чого вона боялася з самого початку шлюбу. Надія Іванівна методично готувала ґрунт для переїзду.
“У вас чудова трикімнатна квартира”, нагадала Соломія.
“Чудова, кажеш!” свекруха махнула рукою. “П’ятий поверх без ліфта. У нашому віці це вже важко. А у вас другий, магазини поряд…”
“Мамо, ми поговоримо пізніше”, Олег намагався втрутитися.
“Про що тут говорити? Я думала, ми сім’я. А в сім’ї всі повинні бути разом. Твоя сестра відразу забрала батьків до себе…”
“Тетянін чоловік купив їм квартиру”, Соломія не втрималася. “А цю я заробила сама. До шлюбу”.
“Ось, почалося!” свекруха знову заплескала руками. “Моє, твоє… У сім’ї все має бути спільним!”
“Соломія права”, несподівано твердо сказав Олег. “Це її квартира”.
“Сину, що ти кажеш?” Надія Іванівна театрально схопилася за серце. “Я все життя для тебе… А ти…”
“Мамо, зараз, будь ласка, ні”, Олег взяв її під руку. “Пішли, я проведу”.
Коли двері зачинилися, Соломія втомлено впала у крісло. Три роки шлюбу, а ці розмови не припинялися. Спочатку натяки, потім поради щодо ремонту, а тепер відверто…
“Вибач за маму”, Олег сів поруч. “Ти ж знаєш, вона хвилюється за нас”.
“За нас?” Соломія гірко посміхнулася. “Вона просто хоче контролювати кожен наш крок”.
“Ну годі…”
“Олежу, вона приходить без дзвінка. Переставляє речі. Критикує все від штор до моїх страв. А тепер ще й хоче переїхати!”
“Вони справді старіють”, зітхнув Олег. “Може, варто подумати? Вони ж мої батьки…”
Соломія зірвалася, ніби її ужалили.
“Що значить ‘подумати’? Ти серйозно пропонуєш їх тут поселити?”
“Ну, не зараз, звісно… Але згодом…”
“Олежу, ця квартира єдине, що я заробила сама. Десять років економії, ти розумієш? Це моє, мо”
“Тепер наше”, ніжно виправив Олег. “Ми ж сім’я”.
Соломія замовкла, приголомшена. У голові промайнула думка: “І ти теж? Вже вважаєш мою квартиру своєю?”
“До речі”, Олег продовжив, ніби нічого не сталося, “раз ми вже про квартиру… Я консультувався з ріелтором”.
“З яким ріелтором?” Соломія напружилася.
“Ну, мама порадила знайомого. Дуже грамотний фахівець. Каже, якщо ми продамо твою квартиру…”
“Що?!” Соломія різко обернулася. “Продати МОЮ квартиру?”
“Нашу”, виправив Олег. “Якщо продамо нашу та батьківську, то зможемо купити будиночок за містом. Місця вистачить усім, і повітря чистіше…”
Соломія дивилася на чоловіка, не вірячи власним вухам. Вони вже все спланували зі свекрухою? За її спиною?
“Олежу, ти взагалі розумієш, що кажеш?” голос Соломії здригнувся. “Який будинок? Яка продаж?”
“Кохана, це ж логічно”, Олег говорив тим самим умовляючим тоном, який використовував у суперечках з матір’ю. “Навіщо нам квартира в місті, якщо…”
Дзвінок у двері. На порозі стояв чоловік у діловому костюмі.
“Добрий вечір. Я представник агенції нерухомості. У мене була домовленість із Олегом Борисовичем…”
“Заходьте”, Соломія розчинила двері. “Як раз вчасно”.
Олег зблід.
“Соломійко, почекай…”
“Ні, любий, це ти почекай”, вона повернулася до ріелтора. “Скажіть, ви знаєте, що ця квартира належить лише мені? Куплена до шлюбу?”
Ріелтор здивовано подивився на Олега.
“Але ваш чоловік сказав…”
“Мій чоловік багато що говорить”, Соломія ді