Рання весна
Мала Соломійка, чотирирічна дівчинка, уважно оглядала «новенького», який нещодавно зявився у їхньому дворі. Це був сивий пенсіонер, що сидів на лавочці. У руці він тримав палицю, на яку спирався, ніби чоловік із казки.
Соломійка просто спитала:
Дідусю, ви чарівник?
Отримавши запротестовану відповідь, дівчинка трохи засмутилась.
Тоді навіщо вам ця палиця? продовжила вона.
Це мені для ходьби, щоб легше переїжджати пояснив Ягор Миколайович і представився.
Значить, ви дуже старий? знову допитливо подивилась Соня.
За твоїми мірками старий, а за моїми ще ні. Просто нога болить, нещодавно зламав. Не вдало впав. Тому поки з палицею.
Тут вийшла бабуся дівчинки і, взявши її за руку, повела до парку. Ганна Павлівна привіталася з новим сусідом, а він усміхнувся. Але дружба у двадцятишестирічного чоловіка швидше завязалася саме із Соломійкою. Дівчинка, чекаючи на бабусю, вибігала у двор трохи раніше й встигала розповісти старшому другові всі новини: про погоду, про те, що бабуся приготувала на обід, і чим хворіла її подружка літом
Ягор Миколайович завжди чаїв маленьку сусідку смачною шоколадною цукеркою. І щоразу здивовувався: дівчинка дякувала, розгортала цукерку, відкусювала рівно половину, а другу акуратно загортала назад у фантик і ховала у кишеню курточки.
Чому не звідала всю? Не смакувала? питав Ягор.
Дуже смачна. Але треба поділитись із бабусею відповідала Соломійка.
Пенсіонер був зворушений, і наступного разу вже дав на дві цукерки. Але дівчинка знову відкусила половину й сховала решту.
Ну, а тепер кому бережеш? спитав Ягор, дивуючись дитячій економії.
Тепер можна й мамі з татом дати. Вони, звісно, самі собі куплять, але дуже радіють, коли їх чаїть, пояснила Соня.
Все зрозуміло. Мабуть, у вас дуже дружня родина, здогадався сусід. Тобі пощастило, дівчинко. І в тебе добре серце.
І в бабусі теж. Бо вона всіх дуже любить почала розповідати Соломійка, але бабуся вже вийшла з підїзду і взяла внучку за руку.
Ось що, Яго́ре Миколайовичу, дякуємо за цукерки. Але внучці, да й мені, ліпше не їсти солодке. Вибачте
То як же мені бути? Я в розпачі А що ж вам можна? зітхнув він.
Та все в нас є Дякуємо, нічого не треба, усміхнулась бабуся.
Ні, так не піде. Дуже хочеться вас привітати. До того ж я налагоджую добросусідські відносини й не соромлюсь цього, підморгнув Ягор.
Тоді переходимо на горіхи. І їсти їх будемо тільки вдома, чистими руками. Добре? бабуся вже дивилась і на сусіда, і на внучку.
Дівчинка і Ягор згідливо кивнули, і вже наступного разу Ганна Павлівна знаходила в кишенях унічки декілька волоських або ліщини.
Ох ти, білочко моя. Горішки носить. А ти знаєш, що зараз це дороге задоволення, а дідові потрібні ліки? Бачиш, він кульгавий?
Та зовсім він не старий дід і не кульгавий! Нога в нього загоюється, заступилась за друга дівчинка. І він до зими знову на лижах хоче стати.
Ще й на лижах? сумнівно підняла брова бабуся. Ну, тоді молодець.
А мені купите лижі, ба? попросила Соломійка. І ми з Ягором Миколайовичем будемо разом кататись. Він обіцяв навчити
Ганна Павлівна, походжаючи парком із внучкою, тепер бачила й сусіда, який активно ходив алеями вже без палиці.
Дідусю, я з тобою! дівчинка наздоганяла Ягора й ішла поруч, викочуючи ніжки.
Почекайте й мене тоді, почала прискорювати крок і бабуся.
Так вони й почали ходити втрьох, і незабаром Ганні Павлівні сподобались такі прогулянки, а для Соломійки це стала веселою грою. Її енергії можна було позазурити: вона встигала і побігати, і потанцювати перед дорослими, і залізти на лавку, зустрічаючи бабусю з сусідом, а потім знову йшла поруч, команду