**Щоденник Єгора**
Не рідна вона їм, цим пятьом Та хто скаже?
Залишився я сам із дітьми. Дружина не пережила пологів, лишивши мені пятеро малих. Старший, Миколка, девятирічний. Іллюші сім. Близнюки Сашко та Льошко по чотири. А найменша, Оленка, тільки три місяці від народження. Донечка, яку так довго чекали
Не до суму, коли діти їсти просять. А опівночі, укладених усіх, сиджу на кухні, палю цигарку
Спочатку сам крутився, як міг. Своячка приїжджала, допомагала трохи. Рідніх більше не було. Хотіла забрати близнюків, мовляв, тобі легше буде. Потім із опіки приходили пропонували всіх у дитбудинок віддати. Та я ж не збирався рідних дітей комусь віддавати! Важко? Так. А що робити? Ростуть поступово от і виростуть.
Старшим інколи встигав уроки перевірити. З Оленкою більше клопоту, але й Миколка з Іллюшею допомагали. Ще медсестра Ніна Іванівна часто приходила, доглядала. Якось обіцяла няньку прислати дівчину з сусіднього села, з великої родини. Своїх дітей нема, але братів-сестер виховувала. Так у нас зявилася Люся.
Невисока, міцна, з довгою косою. Мовчазна зайвого слова не промовить. Але в хаті все змінилося. Відмила, прибрала, одяг дітям перепрала, пошкоджене залатала. За Оленкою доглядала, їсти варила. У школі й садку відразу помітили діти чисті, охайні, вже не у подертих сорочках.
Одного разу Оленка захворіла, температура піднялася. Лікар сказав догляд головне. Так Люся ночами сиділа біля неї, не лягала, поки дівчинка не видужала. І так у будинку й залишилася
Молодші почали кликати її мамою скучили за материнською ласкою. А вона не скупилася: і погладить, і обійме. Старші спочатку дивувалися, а потім просто Люсею її називали. Щоб памятати, що своя мама у них була.
Рідні Люсі бурчали: «Нащо тобі чужа поклажа?» А вона відповідала: «Єгора шкода. І діти вже звикли»
Так і жили. Пятнадцять років пройшли. Діти виросли. Микола одружився, чекали первістка. Іллюша інститут закінчував інженером буде. Оленка вже у старших класах, на всіх святах співає й танцює.
А цього літа Люся почувала себе погано. До лікаря пішла а там новина: дитина буде. Соромилася, плакала. Але я її втішив: «Природа знає, що робить!»
Дітям сказав за столом: «Буде у вас ще брат чи сестра». Усі зраділи. Микола сміявся: «Класно! Народиться разом із моїм!» Оленка вже уяву розгорнула банти вязати, сукні купувати
Місяці пройшли. Микола з дружиною сина народили. Іллюша в інститут повернувся. Близнюки до технікуму вступили. Оленка у школі, вже й хлопець біля неї крутився
А потім уночі Люся скрикнула: «Єгоре, почалося!» Швидку викликали. Відвів її до пологового сидів на ґанку, палив. А врані няня вийшла: «Не пятеро в тебе дітей, а семеро! Двійню принесла!»
На виписку вся родина зібралася. Медсестра винесла два згортки синій та рожевий. Я взяв одного, Микола другого. Оленка заглянула: «Ой, яка гарненька!»
Їхали додому радгоспним автобусом. Люся тримала одного малюка, я другого. Вона тихо посміхалася: «Виростуть добрими Ми виховаємо.»
А водій, слухаючи наш гомін, подумав: «Не рідна вона їм, цим пятьом Та хто скаже?»
**Післямова**
Життя дарує нам несподівані подарунки. Іноді вони приходять у найважчі моменти але саме тоді стають найціннішими.