Мамо, може, нехай бабуся піде та й заблукає? Усім буде легше, викликаюче сказала Олеся.
Мамо, ну скільки можна? Ти будеш це все життя нагадувати? ображено відповіла пятнадцятирічна Олеся.
Не все життя, а поки вона з нами. Якщо вийде на вулицю заблукає
І загине десь під парканом, а ми житимемо з почуттям провини Мамо, ну нехай? знову викликаюче запитала Олеся.
Що «нехай»? не зрозуміла мати.
Нехай піде та й заблукає. Ти ж сама казала, що втомилася з нею возитися.
Як ти можеш?! Вона мені свекруха, не рідна, але для тебе бабуся!
Бабуся? Олеся примружила очі, як завжди, коли злилася. А де вона була, коли її синок нас кинув? Коли відмовлялася зі мною сидіти? З власною онукою? Вона тебе не жаліла, коли ти хапалася за будь-яку роботу, щоб заробити хоч гривню Та ще й звинувачувала тебе, що чоловік пішов
Годі! зірвалася мати. Дарма тобі все це розповідала. Важко зітхнула. Погано я тебе виховала, коли в тобі нема жалю до рідної людини. Мені страшно. Коли я постарію, ти теж так до мене ставитимешся? Що з тобою? Ти ж завжди була доброю. Не могла пройти повз бездомне кошеня, завжди додому приносила А бабуся не кошеня Мати похитала головою. Вона й так покарана. Твій батько кинув не лише нас і її теж.
Мамо, іди вже на роботу, запізнишся. Я обіцяю, двері замкну. Олеся винувато подивилася на матір.
Добре, а то наговоримо зайвого але мати не йшла.
Мамо, вибач, але дивитися на тебе боляче. Шкіра та кістки. Тобі всього сорок, а ходиш, як стара, ледве ноги переставляєш. Завжди втомлена. Чого так дивишся? Хто тобі правду скаже, як не донька? Олеся не помітила, як знову підвищила голос.
Дякую. Дивися, щоб вона газ не вмикала і воду не залишала.
Ось бачиш, ми з нею як увязнені. Ніякого життя. Мамо, давай віддамо її в будинок для літніх. Там про неї доглядатимуть. Вона ж нічого не розуміє
Знову почала? різко перебила мати.
Усім буде краще, і їй перш за все, не помічаючи роздратування, продовжила Олеся.
Більше не хочу слухати. Нікуди я її не віддам. Скільки їй залишилося? Нехай вдома
Та вона нас із тобою переживе. Іди на роботу. Я нікуди не піду, двері замкну, обіцяю, сердито повторила Олеся.
Вибач. Я на тебе все навалила Усі гуляють, а ти з бабусею.
Вони говорили, не помітивши відчинених дверей у кімнату бабусі. Вона, звісно, чула, але чи розуміла? А через хвилину вже забула б.
Мати пішла, а Олеся зайшла до колишньої кімнати, де тепер жила бабуся.
Ба, тобі чогось треба? спитала вона.
У бабусініх очах не було ні думки, ні бажання.
Ходімо, дам цукерку, Олеся допомогла їй підвестися й повела на кухню.
А ти хто? порожнім поглядом дивилася бабуся.
Пий чай, зітхнула Олеся, кладучи перед нею цукерку.
Бабуся дуже любила солодке. Вони з мамою ховали від неї цукерки, давали лише по одній. Олеся дивилася, як та розгортає яскравий фантик. Крізь рідке сиве волосся просвічувала бліда шкіра. Дівчина відвернулася.
Колись бабуся фарбувала волосся, робила пишну зачіску, підводила губи яскравою помадою. Олеся памятала солодкуватий запах її парфумів. На бабусю завжди озиралися чоловіки поки вона не втратила розум.
Олеся не розуміла, що відчуває до неї: жалість, злість, провину? Раптом дзвінок у двері відволік її.
Мабуть, мама щось забула, пішла відчиняти.
Але за дверима стояв її друг, старшокласник Андрій. Мати не схвалювала їхньої дружби, тому він приходив, коли її не було.
Привіт. Чого так рано? Мама щойно пішла, пошепки сказала Олеся.
Знаю. Вона мене не помітила.
Любо! почувся з кухні бабусин голос.
Хто така Люба? запитав Андрій.
Вона так маму називає, думає, що це її донька. Зараз відведу її до кімнати. Іди в ванну й сиди тихо. У неї сьогодні прояснення. Олеся підштовхнула його до дверей.
Там нікого немає, сказала вона, повернувшись на кухню й побачивши порожню чашку.
Я чаю хочу, промовила бабуся.
Та ти ж тільки-но Олеся зрозуміла, що пояснювати марно.
Бабуся миттєво забувала те, що сталося хвилину тому, але памятала далеке минуле. Часто плутала їх із мамою. Інколи в неї були прояснення рідкісні й короткі.
Олеся не знала, чи бабуся хитрить заради цукерки, чи справді забула. Хто розбере? Вона зітхнула, знову налила чаю й поклала ще один солодкий фантик.
Бабуся довго розгортала його тремтячими пальцями. Коли чашка спорожніла, Олеся відве