Вони їй не рідні, цим пятьом Та хіба знаєш
У Тараса не стало дружини. Не пережила важкі пологи.
І залишилося в нього пятеро діток. Старшому, Василькові, девять. Остапку сім. Близнюкам Данилку й Юркові по чотири. А найменшій, Марійці, ледве три місяці донечка, яку так довго чекали
Не до смутку, коли діти їсти просять. А от як покладе їх усіх, опівночі сидить на кухні, цигарку за цигаркою курить
Спочатку Тарас сам якось справлявся. Сестра дружини інколи приїжджала, трохи допомагала. Родичів більше не було. Пропонувала забрати Данилка з Юрком, кажучи, що так легше буде. Потім з опіки приходили, дивилися.
Казали віддай дітей у дитбудинок. Та Тарас і слухати не хотів. Як це рідних дітей чужим людям віддавати? І як далі жити? Важко, звісно, але що робити? Помалу ростуть, от і виростуть.
Старшим іноді встигав уроки перевірити. З Марійкою, зрозуміло, найбільше клопоту. Та тут уже й Василько з Остапом дещо допомагали.
Ще й медсестра, Ганна Степанівна, часто приходила, доглядала. Якось обіцяла Тарасові няньку знайти. Бо тяжко ж чоловікові з немовлям. Казала дівчина добра, працьовита. У лікарні нянечкою працює.
Своїх дітей у неї нема, заміжня ще не була. Але братів і сестер вирощувала з багатодітної родини, із сусіднього села. Так і зявилася в їхній хаті Галя.
Неввисока, кремезна, круглолиця, з довгою косою не за модою. І мовчазна. Зайвого не балакає. Але в хаті Тараса відразу все змінилося. Засяяла чистотою все вимите, витерте.
Дитячий одяг перешила, перепрала. І за Марійкою встигала доглянути, і обід приготувати. У школі та садку відразу помітили діти чисті, охайні, ґудзики пришиті вже не білою ниткою на чорному, лікті не продрані.
Якось Марійка захворіла, температура піднялася. Лікар сказав видужає, якщо догляд буде. Так Галя ночами сиділа коло неї, сама не лягала. Виходила дівчинку. І так непомітно залишилася в їхній хаті.
Молодші вже «мамою» її кликали, сумували за материнською ласкою. А Галя на ласку не скупилася. І похвалить, і по головці погладить, і пригорне. Бо діти ж
Старші, Василько з Остапом, спочатку дивувались, ніяк не називали. А потім просто «Галю» стали звати. Не няня, не мама просто Галя. Щоб памятати, що рідна мати в них була Та й за віком вона їм у матері ледве годилася.
Рідні Галі були проти.
Навіщо собі на шию такий тягар? Хлопців у селі мало?
Хлопці є, відповіла, але Тараса мені шкода І діти вже звикли, шукати нову няньку?
Так і жили. Пятнадцять років проминули Діти вчилися, росли. Не без пригод бувало, і нашкодили. Тарас сердився, за ремінь хапався. А Галя зупиняла: «Постривай, батьку, спершу розберися»
І посвариться, і пожаліє бувало. На селі вже ніхто її «Галею» не називав. Лише «Галина Іванівна», з повагою. Василько до того часу вже одружився, первістка чекали.
Жили окремо, Василь у колгоспі працював. Та не аби-як то грамота, то премія. Остап у Києві інститут закінчував ним Галя особливо пишалася: «Синок інженером буде!»
Разом і гуляли в дитинстві, і за одного горой стояли, якщо що. Марійка в девятий клас перейшла теж Галина гордість. І співає, і танцює без неї жодне свято не обходиться.
А Тарас не раз думав, як добре Ганна Степанівна йому дружину підібрала Того літа Галя відчула, що щось не так. Ніколи не хворіла, а тут раптом очі темніють, нудить
Тараса з цигарками на ґанок виганяла погано їй було. Спочатку думала минеться, але ні. Пішла до лікаря.
Повернулася тиха, задумлива. На запитання Тараса відмахнулася: «Дурниці, все гаразд».
А ввечері, коли всі поснули, покликала його на ґанок.
Сідай, батьку Лікар сказав дитина буде Пізно вже щось робити, лишати треба Закрила обличчя руками. Сором
Тарас аж остовпів. Стільки років не було дітей і на тобі!
Який сором, мамо? Старші вже дорослі, удвох залишимося? Мабуть, так і треба! Готуватимемося!
Як дітям сказати? Скажуть стара вже, а туди ж
Та яка ж ти стара? Тридцять девять це ж не роки!
Не знаю, не знаю Сором
Гаразд. Сам скажу. Завтра всіх зберу і скажу.
І сказав. Як усі за столом зібралися, так і випалив: «Дітки, скоро у вас братик буде. Або сестричка».
Галя голову схилила, в тарілці ніби щось шукала, червона аж до сліз.
Василь, який з дружиною в гостях був, тільки реготав:
Класно, мамо! Молодець! Народиш разом із моєю дітки разом ростимуть!
Данилко теж зрадів:
Давай, мамо! Ще хлопчик треба!
А Юрко заперечив:
Ні, дівчинку