Невістка для мене НІХТО! оголосила свекруха на день народження онука, але не очікувала реакції власного сина.
Я прокинулася о пятій ранку, коли за вікном ледве світало.
Поруч хропів Вітя, його рука лежала за головою звична поза людини, яка ніколи не висипається. Тихо, навшпиньки, я пройшла на кухню, увімкнула світло і дістала з холодильника все для торта: бісквіт, крем, свіжі ягоди. Сьогодні Сашкові виповнилося пять, і я мріяла, щоб цей день став справді чарівним.
Не надто рано? почувся голос у дверях. Чоловік стояв, жмурячись від світла, з розкуйовдженим волоссям.
Іди поспи, посміхнулась я, розтираючи масло. Якщо не почну зараз, до приходу гостей точно не встигну.
Він кивнув, але замість того, щоб піти, підійшов ззаду, обняв і притулився щокою до моєї шиї.
Іноді мені здається, що я тебе не заслужив, тихо сказав він.
Я усміхнулась і відклала миску.
Ти про підвищення? Тепер ти начальник, а я як і раніше вчителька початкових класів.
Оленко, годі, він повернув мене до себе. Сьогодні скажемо всім. Це буде найкращий сюрприз.
Я кивнула, стримуючи хвилювання. Шість років у шлюбі, а його дотики досі змушують мене завмирати. Хоча колись ніхто не вірив, що у нас щось вийде.
До одинадцятої торт був зібраний, гірлянди повішені, подарунки акуратно сховані у шафу. У двері подзвонили. Я глибоко вдихнула, поправила пасмо волосся і відчинила.
Ганно Василівно! Доброго дня, ви так рано!
На порозі стояла свекруха з великою запакованою коробкою. Її бездоганна зачіска (салон щотижня інакше не можна) і ретельно накладений макіяж різко виділялися на тлі мого домашнього халата і розкуйовджених кучерів.
Оленко, вона чмокнула повітря біля моєї щоки, приїхала раніше, щоб допомогти. Ти ж розумієш, як важливо, щоб усе було гідно.
Я мовчки прийняла її пальто і провела на кухню. «Допомогти» в її розумінні означало взяти під контроль кожен мій крок і тут же вказати на всі недоліки особливо якщо вони стосувалися чогось, що можна було б поліпшити за рахунок її смаку й статусу.
Ой, а це що? вона вказала на торт, щойно дістаний з холодильника. Сама пекла? Чому не замовила у гарній кондитерській?
Я хотіла зробити сама, спокійно відповіла я, дістаючи тарілки. Сашкові подобається, коли мама пече.
Ну, він же маленький, що він розуміє, скривилася свекруха. А гості? Як вони оцінять? Оленко, не ображайся, але кондитерська це рівень. А це ну, по-домашньому.
Я промовчала, зосередившись на сервіруванні. Шість років таких реплік. Шість років натяків, що я не дотягую до її уявлень про «гідну невістку».
А Вітя де? вона оглянулася. Ще спить? Як і його батько, той теж не любив вставати рано.
Він із Сашком у парку, скоро повернуться.
Свекруха відчинила шафу, дістала чашку, і тут же поморщилася:
Все ще та сама дешева посудина? Я ж на Новий рік дарувала фарфоровий сервіз. Не подобається?
Сервіз, який коштував майже як моя місячна зарплатня, я берегла. Сьогодні не стала його діставати раптом діти розібють.
Кожне свято одне й те саме. Кожна зустріч як випробування.
Я згадала наше весілля скромне, тихе. Тоді Ганна Василівна, похилившись до Віті, прошепотіла: «Міг би знайти й краще». Думала, я не чую.
Минуло шість років. Чи можу сказати, що звикла? Ні. Але навчилася ковтати образи, як ліки не розжовуючи, запиваючи посмішкою. Заради Віті. Заради Сашка. Заради того, щоб у домі був спокій.
Раптом із гуркотом відчинилися двері, і в квартиру влетіла дитяча радість.
Мам, дивись! Сашко вбіг на кухню, розмаху