Я ж памятаю, а ти?
Не памятаю, бо цього не було! серйозно промовив Рижик, дивлячись на неї щирими старіючими очима.
Розмова раптом згасла, і кожен пішов своєю дорогою.
«І навіщо він збрехав? думала Олеся. Адже ж по очах видно, що бреше!»
Хочеш, я стану твоїм Івасиком? запропонував одинадцятирічний Петрик Рижик своїй однокласниці Олесі Сокіл, яка йому подобалася.
Яким ще Івасиком? здивувалася дівчинка.
Ну, як? Ти ж казку не читала? Там його зачарувала Льодяна Королева! А Олеся його рятує!
Олеся рятує? Його рятує Маринка! з презирством сказала Сокіл. Оце мені Андерсен!
Та яка різниця? Олеся, Маринка? махнув рукою Рижик, який не зациклювався на дрібницях. Я питаю: хочеш, щоб я був твоїм Івасиком?
Дівчина не хотіла: Петрик був вухастим, худорлявим і явно меншим за неї. Хоча такого рятувати було б легше.
А вона кремезна, на півголови вища: як же їм тепер разом ходити після рятувальної операції? Соромитися?
Ні за що! До того ж її серце вже було зайняте іншим двійкориком Мишком Глиняним.
До речі, він стояв недалеко й із цікавістю слухав їхній діалог.
І Олеся, поправивши бант, з презирством сказала аби Мишко чув:
Оце мені, Івасик! Та ти навіть на роль оленя не годишся! Тому, Івасику, іди та не ікай!
Мишко голосно зареготав, а Петрик перелякано глянув у його бік і зник. А наступного дня, при всіх, назвав Сокіл Олесею-винегретею: «Я мститиму, і помста моя буде жахливою!»
Ну, а що ти хотіла, Сокіл? Не кожен чоловік спокійно перенесе образу! А його ж відштовхнули…
Худорлявий Петрик славився розумом, який з лихвою компенсував нестачу фізичної сили.
Просто того дня, отримавши несподіваний удар від коханої, він не встиг зорієнтуватися тут би будь-хто знітився.
І тоді зареготав не тільки Глиняний, а й увесь клас: прізвисько сподобалося! А що кумедно! Хоч тоді такого слова ще не було.
Звісно, коли дівчинка поскаржилася вдома на образливе прізвисько, її потішили й підтримали.
Але одного разу тато допомагав їй з алгеброю: донька ніяк не могла зрозуміти простої речі! І тоді, втративши терпець, з досадою сказав:
А твій Петрик має рацію у тебе в голові суцільний винегрет!
І додав:
Передай йому від мене привіт!
Петрик виявився винний і в цьому: раніше тато ніколи такого не дозволяв…
До випускного пристрасті вщухли все погане забулося і лишилося в дитинстві: і закоханість, і неприязнь, і образи де вже там, брате!
Вони навіть разом потанцювали кілька разів Петрик до того часу випередив Олесю ростом і став струнким, підкачаним хлопцем: він записався до спортивної секції.
Мишка після восьмого класу виперли в ПТУ тоді з цим було суворо. А кохати на відстані теж було важко. Тому, вибач, Мишку…
Після школи їхні дороги розійшлися: Олеся пішла у педагогічний, Петрик, як і будь-який розумник, подався до КПІ.
Іноді вони зустрічалися жили недалеко і перекидалися кількома словами.
Потом життя розкидало їх у різні боки: обидва завели сімї й переїхали. Тому зустрічі на дворовому майданчику стали рідкісними коли обоє приїжджали провідати батьків.
Іноді перетинались на вечорах зустрічі однокласників. Але вже було ясно, що краще туди не ходити, щоб не засмучуватися.
З роками хлопці перетворилися на лисих чоловічків з пивними животами, дівчатка на пишних тіток з амбіціями. І Сокіл не була винятком.
Не худорлява з дитинства, вона стала ще монументальнішою наче героїня з картин Шевченка: не підходь, а то роздавлю!
Не вистачало тільки снопа пшениці за плечима.
Сокіл не була винятком, а Рижик був: він ніби законсервувався й залишився таким же струнким, як у випускні роки.
До сорока пяти років Олеся Борисівна вже «дослужилася» до завуча в школі. Петро Рижик працював інженером звичайне радянське життя.
А потім грянули девяності. У Олесі-винегрети це збіглося з весіллям доньки: Зінька привела додому «безконячого» нареченого у нас буде дитина!
Мало того, що навкруги коїлася якась халепа ця халепа торкнулася їхньої родини.
Завод, де працював зварювальником наречений, отримуючи добрі гроші та пільги, був переобладнаний на склад і зданий в оренду.
Тепер там проводили тренінги особистісного росту виявилося, що без тренінгів особистість сама рости не хоче.
А поза заводом варити було нічого. Та й взагалі виявилося, що тепер ця професія нікому не потрібна!
Так, учора була потрібна, а сьогодні ні! Тому йди торгуй шубами й джинсами на ринку: вони потрібні! Але спочатку потренуйся там пояс