Прийшла додому ні чоловіка, ні його речей.
Ну чого ти так на мене дивишся? усміхнулася Зоряна. Стасько просто вирішив довести мені, що він справжній чоловік. І все.
Що ви кажете?
Чисту правду, доню, протягла колишня дружина Стаса.
Я нічого не розумію збентежилася Марічка.
А! Ось і Стасько він тобі зараз усе пояснить, кивнула Зоряна кудись убік.
Мати виховувала Марічку, як крихкі квіти в саду.
Сама Олена Михайлівна була жінкою суворою, керувала власною ділянкою лісу твердою рукою.
Але з єдиною донькою вона мякшала голос ставав тихим, ніжним, а очі сяяли теплом.
Так і виросла Марічка ніжною, легкою на довіря.
Вона не знала горя, ходила у звичайну школу та музичну, де вчилася грати на фортепіано.
Великої піаністки з неї не вийшло, зате вона стала чудовою вчителькою.
Залишалося лише вийти заміж, і тут зявився наречений симпатичний Руслан.
Він так гарно за нею доглядав, витрачаючи свою невелику водійську зарплатню.
Які слова вона від нього чула, який ніжний погляд
Та мати його невзлюбила.
Нероба та ледар! винесла вирок Олена Михайлівна.
Мамо, але я його кохаю, блакитні очі Марічки наповнилися сльозами.
Гаразд-гаразд, відразу змінила тон мати. Але житимете зі мною!
У їх просторій трикімнатній квартирі місця вистачало всім, та й новий чоловік не заперечував проти життя з тещею, яка більшу частину дня пропадала на роботі.
Сам він не мав нічого за душею.
Турботливий і ніжний Руслан незабаром після весілля показав своє справжнє обличчя: пив, гуляв, почав кричати на дружину.
У присутності тещі ще намагався стримуватися, але й то не завжди.
Марічка категорично не хотіла бачити недоліків чоловіка.
Рівно через девять місяців після весілля вона народила сина Євгенчика і раділа, що в них справжня сімя.
Синок ріс слабким, потребував уваги, і Руслан став ще агресивнішим.
Вона терпіла і сподівалася на краще.
Терпець урвався, коли раптово померла мати, встигнувши лише рік порадіти онукові.
Похоронами займався давній друг Олени Михайлівни, Борис Степанович.
Руслан у ті дні взагалі не зявлявся вдома, а коли прийшов, у передпокої його чекали сумки з речами.
Він погрожував судами та розділом майна.
Марічка мовчала.
Дякую Борису Степановичу просто виставив колишнього чоловіка за двері.
Він же, як досвідчений юрист, не допустив розподілу майна.
Більше вони з сином Руслана не бачили.
Звісно, Марічка не могла керувати лісоділянкою цим зайнялися спеціалісти, яких найняв той самий Борис Степанович.
Тож родина не потребувала нічого.
Пережити втрату матері та розлучення було важко підруг або родичів у неї не було.
Зате був син, який потребував її турботи, на ньому вона й зосередилася.
Про інших чоловіків (Бориса Степановича не рахувати) вона й думати не хотіла.
Того дня вони з пятирічним Євгенчиком вийшли з дитячої поліклініки, марно намагаючись сховатися від дощу під великою парасолькою.
Чекати на погоду в будівлі не мало сенсу дощ не припинявся, таксі не дзвонило (великий попит).
Тож вони вирішили йти.
Застрибуйте швидше! не встигли вони пройти й двадцяти метрів, як біля них зупинилася машина, і водій, перехилившись через сидіння, відчинив задні двері. Ну ж бо, тут зупинятись не можна!
Марічці навіть у голову не спало, що це може бути небезпечно вона впізнала чоловіка: бачила його в поліклініці, де він приводив сина віком з Євгенчика.
Дякую! щиро подякувала вона Станіславу після поїздки (вони, звісно, познайомилися дорогою).
Будь ласка! весело усміхнувся він. А номер телефону дасте?
Вона одразу знервувалася.
Перепрошую, але з одруженими чоловіками я не спілкуюся, і, не слухаючи його, з сином пішла до підїзду.
Марічка й не думала, що вони так швидко зустрінуться знову, але вже наступного дня Станіслав чекав їх у дворі.
Я не одружений, замість вітання він простягнув їй свідоцтво про розлучення. Воно було отримане місяць тому.
Вона втомилася від самотності? Станіслав був занадто веселим і турботливим? А може, Євгенчику він відразу сподобався?
Пізніше Марічка не могла зрозуміти, чому погодилася, щоб новий знайомий погуляв з ними, а потім зайшов на вечерю.
З того дня вони бачилися майже щодня, і вона закохувалася все більше.
Настільки, що навіть не здивувалася, коли через місяць він зробив їй пропозицію.
Все ж логічно. Він же теж її любить і Євгенчика обожнює.
Ставлення сина до нареченого стало вирішальним. Хлопчик просто боготворив Станіслава і ще до весілля почав називати його татом.
«Тато» не заперечував, а вона просто раді