І в біді, і в радості
Марія залишилася вдовою рано, у сорок два роки. На той час її донька, Ліля, вже вийшла заміж за гарного хлопця із сусіднього села і поїхала разом із чоловіком у Харків шукати кращого життя та довгі гривні.
Час від часу Ліля телефонувала мамі, заспокоювала: «Не хвилюйся, все у мене добре: є і друзі, і робота, й нова родина». В такі хвилини Марія відчувала, що донька віддалилася. Немов відрізана скибка.
У селі для Марії роботи не було єдину школу, де вона працювала помічницею кухаря, закрили.
Однак вона не упала духом стала їздити автобусом у сусіднє село, двічі на тиждень продавати постійним покупцям своє молоко й сир.
Грошей ледве вистачало на господарство, але Марія не звикла жалітись: жила сама, годувалася тим молоком і сиром, а ще овочами з городини.
Думати про самотність не було часу на неї чекала повна хата курей, гусей і качок, у стайні мукала корова Мрія, а біля ніг крутився кіт Квітик. Поки всіх обласкаєш, нагодуєш, воду принесеш день і минув.
Одного разу після обіду Марія сідала біля вікна на улюблений стільчик, мружилась у сонце й милувалася своїм подвірям та довколишньою природою.
А було ж на що подивитися сріблилися у далині берези, а поміж них просто із землі било джерело зі студеною водою. З того джерела вода збиралася в мальовниче озерце.
Ця природна краса не залишилася поза увагою. Якось Марія прокинулася від шуму до її хати підїхав бус із будівельниками.
Марія сонно вдягнула теплий бабусин халат і вийшла на ґанок.
Вона витягнула шию й подивилася на купку людей, котрі оглядали околицю, підійшла до одного з чоловіків у діловому пальті:
Доброго дня, скажіть, будь ласка, що тут відбувається?
О, ви тут мешкаєте? обернувся він. Я нещодавно купив тут ділянку, планую звести будинок. Виходить, сусідами будемо.
Сусідами?..
Марія вернулася додому. Була розгублена. Захотіла розвідати хто з-поміж людей задумав будуватись біля неї, тож хутко вдягнулася й пішла до магазину.
Продавчиня, балакуча Ганна, одразу посвятила у все: ділянку забрав якийсь багатий підприємець.
Кажуть, дім ставитиме не для себе, а для хворого брата-близнюка, лікарі порадили жити на природі. А в нас, сама розумієш, повітря чисте та й вода у джерелах цілюща.
Бізнесмен, кажеш… замріялася Марія. Може і нам від того краще буде може ще й магазин відкриє, а скільки нових робочих місць
Та ти розмріялась, сміється Ганна.
Виходячи, Марія зіткнулася з водієм Тарасом він хліб у магазин возить. Якраз ішов із діжкою свіжого хліба.
Привіт, Марійко, тримай двері!
Вітаю, усміхнулася Марія й допомогла.
Тарас подивився на неї:
Ой куди ти так поспішаєш? Візьми паляницю, щойно з печі.
Марія зніяковіла, взяла паляницю й гукнула:
Ганнусю, запиши мені її, потім розрахуюся!
Було від чого червоніти: Тарас давно до неї залицявся, а вона ніби боялася молодшого себе чоловіка, щось шепотіли на селі. Вона забороняла собі навіть думати про нього: мовляв, хай шукає собі молодших.
Та й Тарас не поспішав одружуватися, делікатно нагадуючи про почуття.
***
Будівництво розпочали швидко.
Посеред луки виріс новенький особняк, засвітились вікна. Марія вирішила привітати сусідів.
Вона зайшла у двір з яблучним пирогом:
Агов, сусіди, доброго дня!
Відчутно пахло деревиною та фарбою, у коридорі вона зустріла двох чоловіків-робітників та жінок у комбінезонах.
Чим можемо допомогти?
Я тут живу поруч, прийшла з пирогом. Та заодно розпитати: може тут зайва робота є? Можу обої поклеїти, підлогу побілити
Вибачайте, у нас ціла бригада на всі роботи, із господарем потрібно домовлятись, він буде за два дні.
А, сумно кивнула Марія. Тоді до побачення.
Додаткового заробітку не вийшло.
Вдома вона дивилася на свій старенький непримітний будинок. Там і ремонт не дуже допоможе. Але найбільше їй прикро було відчувати свою непотрібність сусідам.
Колись було інакше нові господарі обовязково перші знайомилися та кликали на гостини, а тут ніхто навіть не кивнув головою.
***
Та все змінилося. Незабаром будинок сусідів засяяв новорічними гірляндами. Зявилися мешканці.
Марія, затаївшись за фіранкою, бачила, як у двір заїжджали вантажівки з меблями. З машини вийшла молода дівчина у білому полудаві, з гордовитою ходою.
«От же королева!» подумала Марія. «Не інакше як родичка бізнесмена.»
А, про брата якого розповідала Ганна, Марія думала та так і не побачила.
З тієї родини лише нова сусідка деколи навідувалася до магазину. Декілька разів Марія віталася, намагалась бути дружньою, але у відповідь отримувала холодний погляд і склеєне «доброго дня». Згодом Марія залишила спроби зблизитися.
Минув рік. Марія вже не намагалась ввійти в контакт, а лише здалеку придивлялась до чужого життя.
***
Якось після обіду незнайомка постукала у двері до Марії.
У вас, бачу, корова та господарство. Чи не продасте мяса? Я заплачу. Масло, сметана, картопля якщо маєте теж.
Звісно, зраділа Марія. Дістала із льоху мішок гарної яловичини.
Мясо в магазині несмачне, і сметана там не те.
Це свіже, з нього і борщ, і смажити можна.
А скільки його варити? несміливо питає сусідка.
Півтори години приблизно.
А якщо просто посмажити?
Теж можна, усміхнулася Марія.
Я не вмію, боюся все спалити. Може, ви посмажите, а я прийду заберу?
Марія уважно поглянула на гостю молоденька, манікюр, руки не до роботи.
Готувати хоч коли не вчили? цікавиться.
Ні…
Як вас звати?
Оксана. А вас?
Я Марія, можете казати Марічка. Якщо захочете, можу вам і обіди готувати за якусь плату.
Не відмовлюсь! Коли прийдете?
Та й зараз, ходімо.
Марія захопила продукти, зачинила хату на кватирку та пішла на подвіря сусідів.
Будинок вразив її красою й простором. Всередині сидів похмурий чоловік із книгою.
А це ще хто? Щось сталось?
Марія очікувала побачити когось молодшого, а тут чоловік під сорок пять.
Оксана приязно каже:
Це Марія, сусідка буде нам готувати їсти.
Хм киває господар.
Оксана показує кухню:
Зваріть нам борщу чи щось.
Марія швидко зібралася, помила руки й заходилась готувати.
Так у Марії зявилася робота господар, мовчазний Павло Миколайович, виплачував кожного тижня добру платню. З часом його ставлення покращало, бо добра їжа чудодійна.
Та Марія помітила: Оксана ніколи не прибирає за собою, у домі срач, а на все байдуже.
Якось Марія дала собі ради і вимила підлогу, перестелила постелі.
Хто просив, прибиратимеш не платитиму! бурчить Павло.
Добре образилась, але довела до ладу.
З часом бізнесмен перестав навідуватись, Оксана віддалялася, ставала сварливою.
Посуд не мий, мясо не носи. Тільки яйця, картоплю і молоко купувати буду!
Марія помітила з сусідами не склалося, життя стало тягарем.
***
Минули дні. Якось Марія, зайшовши звичним шляхом, побачила у хаті хаос: все перекручено, речі валяються, Павло сидить із пивом.
Що тут сталось?
Не згадуй мені Оксану. Вона поїхала, лишила записку, що село їй остогидло.
Принеси мені мяса, посмаж, Марія, будь ласка.
Вона не відмовила приготувала.
Після їжі Павло пристає:
Я ж не думав, що ти така цікава, Маріє!
Марія розгубилася, але погодилась залишитися Павло казав одружиться, у новому домі житимуть разом.
Поки що здебільшого жила між двома хатами виробляючи звичну щоденну роботу.
***
У день весілля Павло подарував їй золоту обручку. Вона накрила стіл, а він знову узяв у руки чарку.
Чом ти багато пєш, Павле?
Просто щасливий. Принеси мяса хочу мяса!
Але мяса нема залишилася одна-єдина корова Мрія.
Не хочу чути виправдань, давай мясо! розлютився він.
Марія бігала селом, просила допомоги, зрештою Тарас погодився допомогти зарізати корову.
Чого ти позбуваєшся господарки? насторожено дивився він.
Марія лише зітхнула у відповідь…
Повернувшись додому після нелегкої роботи, відчула сум і сором. Адже Павло навіть носа не показав.
***
Похмуре життя з Павлом швидко виснажило Марію: він цілими днями чи пив, чи їв, навіть із котом не давав їй спокою. Якраз у той час приїхала Ліля донька.
Поглянувши на вітчима, одразу дорікнула:
Це ти заміж вийшла, мамо? За цього ледацюгу? Ти ж не господиня у цьому домі слуга.
Але подивись, який будинок!
Мамцю, та це не твій дім, ти нічого тут не маєш… А як виженуть що тоді?
Розчарована, Ліля швидко зібрала речі.
Марія хотіла віддати їй мяса, кинулась до сховку а там вже замок: Павло заборонив.
Давай домовмося ніяких дітей! кинув він.
Що ти таке кажеш?..
Ліля, почувши все, лише зневажливо махнула рукою та поїхала.
***
Тим часом помер брат Павла, і юрист повідомила хата переходить у власність вдові бізнесмена. Вона одразу зателефонувала наказала виїхати.
Що робити, Маріє, є ідея? завів знову Павло. Може, народиш мені дитину, буде легше повернути дім.
Я не з таких, Павле.
Той тільки плюнув у чарку: «Значить, переїдемо до тебе».
Він доїв мясо, відкупорював чергову пляшку, глузуючи з її довірливості.
Тоді Марія відчула: більше терпіти не може. Вона забрала ключі, подала на розлучення.
***
Після розлучення Павло зник, але незабаром пробував залізти у її хату нічної пори, добряче напідпитку. Поки Марія не почала жити у Ганни, він не вгамовувався.
Хата зустріла Марію порожнечею Павло виїв усі запаси, виніс усе цінне. І от вона сиділа посеред бруду й порожнечі, не вірячи своєму горю.
У двері тихо постукав Тарас із її котом Квітиком на руках.
Маріє, я поговорив із Павлом, він поїде з села… А Квітик твій, кожну мишу ловить.
Марія розплакалась, обіймаючи кота.
Пробач, що не виправдала твого сподівання
Не журися. Ходи до нас у гості у нас баня натоплена, мати пиріжків напекла.
***
Згодом Марія та Тарас побралися. Ліля пробачила материне минуле, навіть приїжджала із сімєю у гості.
Павло переїхав у Дніпро й там наче оженився вдруге.
В сусідній дім на все літо стала навідуватися вдова бізнесмена.
Перше, що зробила завітала по-сусідськи до Марії, принесла пиріг. Навіть подружились.
Марія поцікавилася, на що ж хворів Павло. Сусідка сміхнулася:
Павло?! Та він здоровий, як дуб. Просто пє страшенно. Мій покійний чоловік шкодував його думав, у селі виправиться. А де там Поки був у місті усі генделики обходив, боргів понабирав. Як тільки гроші скінчилися, так і втекла його Оксана.
Так і живуть у біді та в радості, хто як може.