“Мені довелося придбати окремий холодильник,” говорить Ганна. “Ситуація, звичайно, курйозна, але вибору немає. Я не маю нічого проти того, щоб продати квартиру і поділити гроші. Але мама на це не погоджується.”
Недавно Ганні виповнилося 24 роки. Вона здобула вищу освіту, знайшла роботу, але ще не вийшла заміж. Її життя у власному домі важко назвати простим. Ганна володіє половиною квартири раніше вона належала її батькові. Після його смерті і мама, і донька отримали її в спадщину, коли Ганні було 14 років.
Десять років тому їхній родині було дуже важко залишилися без головного годувальника. Мама Ганни, Ольга, лишила роботу ще коли донька була маленька. Вона вирішила не повертатися після декрету, мовляв, чоловік тоді добре заробляв вистачало на все. Жінка зосередилась на побуті. А після смерті чоловіка плакала: “Куди мене візьмуть у сорок років? Хіба що двірничкою”
Ганна продовжує: “Я отримувала пенсію по втраті годувальника, але мама не могла втриматись від походів по магазинах і купівлі нових речей, хоча й так ледве було що їсти. Спочатку допомагав її брат, але йому це набридло.”
Мій дядько сказав Ользі, що їй треба шукати роботу, бо у нього теж є двоє дітей і він не може всіх забезпечувати. Через рік Ольга завела додому чоловіка звали його Сергій. Мама сказала, що тепер він житиме з нами. Жінка захотіла вирішити фінансову проблему, вийшовши заміж. Сергій дійсно добре заробляв, але не міг знайти спільну мову з пасербицею.
Ось що говорив Сергій: “Ти тільки їси. Краще б прибирала чи прала. Навіщо тобі вчитись? На що тобі університет треба працювати. Чи ти думаєш, я тебе весь час годуватиму?”
Ганна нічого не відповідала. Так, пенсію по втраті годувальника їй призначали, але гроші отримувала мама. Ольга не захищала доньку, бо боялася втратити годувальника сімї.
“Як ми проживемо без нього?” питала вона Ганну. “Ти просто не сперечайся і роби, що він каже він же нас годує.”
Ганні вдалося поступити в університет і знайти роботу. Весь цей час її вважали зайвим ротом і докоряли за витрати. Сергій постійно підраховував, скільки витрачає на її утримання.
“Через пів року після працевлаштування я змогла купити собі холодильник,” розповідає Ганна. “Поставила в кімнаті бо Сергій просто замкнув той, що на кухні.”
“Є робота, то й харчуйся сама,” казав Сергій.
Ольга знову мовчала, навіть тоді, коли Сергій показував рахунки за комунальні послуги і вимагав Ганну сплатити все, що витрачав на неї за ці роки. Згодом Сергія звільнили з роботи. Він і Ольга почали активно обліплювати новий холодильник Ганни. Всі платіжки лягли на її плечі. Спочатку вона все оплачувала сама, але коли Сергій майже рік сидів без роботи, Ганна втомилась і поставила на холодильник замок. Ольга була обурена: мовляв, Сергій роками годував родину.
Ганна сказала: “Якщо хочеш допоможи мені. Я не перша, хто мусить все ділити вдома. Іди працювати.”
Недавно Сергій виїхав з квартири. Ольга встала за ту, хто не приносить грошей. Та донька не знімає замка з холодильника і вважає, що Ольга теж має знайти роботу. Так чи інакше, кожна сімя мусить розуміти, що незалежність приходить зі сміливістю брати відповідальність за себе і допомагати іншим не лише словами, а й діями.