Все, що не робиться на краще
Ірина Вікторівна мама Оксани, дуже хотіла, аби донька стала її справжнім віддзеркаленням, і Оксана намагалася у всьому прислухатись до матері. Ірина Вікторівна вважала себе сильною й успішною жінкою, тому постійно вимагала від доньки йти чітко її шляхом.
Оксано, суворо мовила вона, якщо хочеш мати такий же успіх у житті, як у мене, маєш слухати мене у всьому. Жодного кроку праворуч чи ліворуч. Сподіваюся, ти мене зрозуміла?
Так, мамо, чемно відповідала Оксана.
Оксана дуже любила свою маму та завжди намагалась не засмутити її. Мама ж хотіла бачити в донці ідеальну міс Досконалість. Але чим старшою ставала Оксана, тим менше в неї це виходило.
Дитина є дитина Оксана з дитинства щось ламала, падала, бруднила одяг. Але в школі була відмінницею, бо знала, що якщо отримає трійку, для мами це буде трагедія.
Оксано, ганьба й сором. Як ти могла отримати трійку? Ти взагалі нас із татом поважаєш? Швидко виправ оцінку й не ганьби нас!
Добре, мамо, тихо відповідала донька, намагаючись виправдатися: Мамо, це ж усього лише одна трійка, випадково
Неважливо! обривала мама. Ти мусиш бути кращою за всіх!
Засмучена, Оксана швидко виправляла оцінки. Закінчила школу із золотою медаллю інакше й бути не могло. Ірина Вікторівна була задоволена, коли донька легко вступила до Львівського університету.
Молодець, доню, пишаюсь тобою! урешті сказала мама. Продовжуй у тому ж дусі.
Ірина Вікторівна мала власний будівельний бізнес, жінка серед чоловіків керувала всім так, що навіть досвідчені підприємці дивувались її твердості. Вона жодного разу не сумнівалась, що після навчання робота Оксани буде поруч із нею.
Оксані дуже хотілося вирватися з-під маминої опіки, виїхати хоча б на навчання до іншого міста, але всі її спроби марні.
Доню, маєш бути під моїм наглядом, категорична відповідь матері. Який ще інший Київ чи Харків, у нас у Львові свій університет отут і навчайся.
Заперечити Оксана не могла. На третьому курсі події змінилися. Оксана закохалася по-справжньому. Раніше вона зустрічалася з хлопцями лише інколи, та й то таємно, серйозних стосунків не було.
Сергій світловолосий блакитноокий хлопець із сусідньої групи підкорив її серце. Оксана всі предмети знала на відмінно, а йому навчання давалося важче, особливо курсові.
Оксано, виручай, допоможи з курсовою, я вже наче у пастці! якось зупинив дівчину Сергій у коридорі.
Гаразд, допоможу! із радощами погодилася Оксана, бо Сергій їй дуже подобався.
Відтоді Оксана регулярно писала йому курсові, а він платив їй увагою й приймав її любов. Вони разом гуляли, ходили до кіно й кавярень.
Але Ірина Вікторівна відчула щось не те й запитала прямо:
Оксано, невже закохалась?
Звідки ти знаєш? здивувалася донька.
Так на тобі ж написано. Запроси його додому, мені треба знати, хто він такий!
Оксана запросила Сергія до них, батьки зустріли хлопця доброзичливо, й навіть мама не прискіпувалась. Та коли він пішов, Ірина Вікторівна сказала:
Яка любов? Він тебе просто використовує! Ані особливого розуму, ані цікавих розмов, не пара він тобі. Що ти в ньому побачила?
Це неправда, мамо, вперше перечила Оксана. Сергій цілеспрямований, любить читати, цікавиться історією. Ти пригнічуєш його своїм інтелектом, але ж не всі мають бути, як ти і він молодий.
Він тобі не пара, вперто повторювала мама.
Але Оксана вирішила: цього разу наполягатиме на своєму.
Пробач, мамо, але що б ти не казала я любитиму Сергія й зустрічатимусь із ним.
Мама лише махнула рукою:
Зрозумієш, доню, з часом, яка він сіра миша.
Та Оксана лишилася при своєму і після закінчення університету вийшла заміж за Сергія. Раділа, що мама помилилася щодо її вибору.
Життя показало: звичайні трієчники часом можуть досягти більшого, ніж відмінники. Так сталось і із Сергієм після диплома він отримав престижну роботу, а Оксана працювала під крилом мами.
У Сергія була власна квартира у Львові подарунок батьків, тому після весілля Оксана з радістю переїхала й зраділа свободі. Та рано тішилася на роботу влаштувала її все ж таки мама.
Одного разу Сергій прийшов з роботи сповнений новин:
Оксанко, мене підвищили до начальника відділу! Тільки спочатку на випробувальний термін, але я старатимусь!
Так і вийшло: за три місяці його призначили офіційно. Сергія дратувало лише одне що Оксана із червоним дипломом працює в матері.
Оксано, ти ніяк не станеш самостійною, поки працюєш у мами, бурчав чоловік. Вона давить тебе, а ти мовчиш. Так і житимеш під її дудку?
Оксані було прикро це чути, та у глибині душі вона погоджувалась. З часом Сергій перестав докоряти, натомість став замкнутим, холодним, але Оксану це влаштовувало не свариться, і добре. Важливо, що він поруч.
Минув ще рік. Якось Сергій прийшов додому і мовчки повідомив:
Я покохав іншу жінку. Вона не така, як ти, справжня. Я йду.
Вперше в житті у Оксани поїхав дах: вона закричала, накричала, розбила тарілку, від злості розірвала кілька чоловікових сорочок, жбурнула його телефон об стіну, а потім затихла.
Сергій спостерігав мовчки, а потім сказав:
Дивно, а в тобі, виявляється, є темперамент. Шкода, що так пізно зрозумів.
Ненавиджу тебе! прошепотіла вона. Зібрала речі, винайняла окрему квартиру й пішла.
Мамі нічого не сказала, розуміла почуються стандартні Я ж попереджала. Місяць, а може й більше приховувала від Ірини Вікторівни своє становище, але мама швидко щось відчула.
Оксано, що з тобою? Якийсь у тебе погляд згаслий, ходиш як тінь, щось із чоловіком?
Звідки ти взяла? Мені вже нема з ким сваритись чоловіка в мене немає.
Так я і знала! Коли це сталося?
Ще у квітні
І досі мовчала?!
Оксана лише зітхнула. Маму перебивати не наважувалась терпіла її потік звинувачень на адресу Сергія і себе самої.
Я ж тобі казала! Добре, що дітей не нажила, йому би все одно було байдуже, а ти не слугувала б! Надалі краще слухай мої поради.
Мамо, все, що не робиться, на краще, раптом сказала Оксана. Встала і додала: Я більше в тебе не працюю. Досить!
Вийшла з кабінету, залишивши Ірину Вікторівну в розгубленості.
Оксана вирішила піти якомога далі від матері. Знала, що тепер щодня слухатиме її настанови, тиради та повчання. Вона вийшла на вулицю, зайшла в трамвай, на своїй зупинці вийшла й одразу спіткнулася нога потрапила у вибоїну.
Оце мені тільки цього не вистачало подумала від болю, присівши на бордюр.
Вам допомогти? підбіг молодий чоловік, якого зупинив трамвай. Допоміг підвестись, але нога боліла.
Боляче? спитав він співчутливо.
Дуже, скривилась Оксана.
Гаразд, тримайтесь за мене, він легко підхопив її на руки, доніс до машини. Поїхали до лікарні, може ж бути перелом.
Я Женя, а ви?
Оксана.
У лікарні зясувалося: перелому немає, лише сильний вивих, ногу щільно забинтували й відпустили додому. Женя увесь цей час чекав і відвіз її додому.
Дайте ваш номер телефону, невимушено попросив він. Може, знадобиться допомога.
Оксана продиктувала. Наступного дня Женя зателефонував:
Що вам купити? Думаю, нозі ще боляче.
Може, соку, фруктів і хліба не маю, розгублено відповіла вона.
За годину пролунав дзвінок. Оксана, кульгаючи, відкрила Женя стояв із двома пакетами.
Боже, навіщо так багато?
Я пропоную відсвяткувати наше знайомство, якщо дозволите. Не переймайтесь, я допоможу, може одразу й ти казати?
Оксана розсміялася їй одразу стало приємно й легко з цим чоловіком.
Женя все готував, накрив стіл, розігрів шашлик у мікрохвильовці, налив сік у келихи. Вина не було він відразу попередив, що не пє. Вечір пройшов чудово.
Минуло чотири місяці вони з Женею побралися, а ще через рік у них народилася донечка Оксаночка. На питання, як їй пощастило знайти такого класного чоловіка, Оксана сміялася:
Він підібрав мене на дорозі у Львові Не вірите? Запитайте у нього самі!
Дякую за увагу, тепла й щастя у вашому житті!