Я і подумати не могла, що на перший день народження своєї донечки таке почую. Я запросила багато друзів і членів родини до ресторану. Купила квітів, повітряних кульок, замовила фотографа, хотіла, щоб цей день всім запам’ятався. Посеред свята почула від свекра все, що він про мене думав усі ці роки.
Ми одружились одразу після університету. Страшенно любили одне одного. Ігор, мій чоловік, влаштувався до батька на фірму, грошей нам завжди вистачало. Квартиру теж батьки допомогли купити, але він і сам багато в неї вклав. Працьовитий він у мене.
Я ж народилась в небагатій сім’ї. Вчилась в університеті та одночасно працювала, щоб оплатити навчання і допомагати батькові. Мати моя померла, ще коли мені було 12. З Ігорем познайомились на одній з конференцій, які влаштовував університет. Я одразу знала, що він – моя доля.
Почали зустрічають на другому курсі, а на третьому вже жили разом у його квартирі. Я завагітніла на останньому курсі університету, тож весілля зіграли швидко. Дитину полюбили з першої секунди та не могли дочекатись її народження.
Так склалось, що хрестини оплатили його батьки. Ми не просили, але вони самі захотіли. Приїзд мого батька теж вони організували. Я тоді якось не дуже звернула на це увагу. А даремно.
Батьків чоловіка я з першого дня називала «тато» і «мама». Вони швидко стали мені рідними. Були добрими, тож ми швидко поладнали. Вони часто купували мені подарунки, а коли дізнались про мою вагітність, то були дуже щедрими, хоч я і не потребувала нічого. Здавалось, в нас панувала ідилія.
На день народження донечки я вирішила влаштувати справжнє свято. Все ж таки перша дитина в сім’ї. Я замовила ресторан, купила красивий торт, оплатила фотографа, хотіла, щоб цей день всім запам’ятався. Запросила друзів і рідних, все проходило чудово. Всі насолоджувались їжею і компанією одне одного.
Всі, окрім свекра. Він одразу прийшов без настрою та увесь вечір на мене дивився скоса. Посеред святкування він узагалі вийшов надвір і довго не повертався, тож я пішла дізнатись, що його турбує. Тоді він і сказав мені все, що про мене думає. Виявилось, що я в них на шиї сиджу та дозволяю собі багато, в той час, коли мій чоловік заробляє гроші. Що вони мене в сім’ю прийняли та всім забезпечили, а мені все мало і мало. Що я і копійки не вклала у свою сім’ю. Загалом, багато чого почула. Потім він ще довго переді мною вибачався. Клявся, що не знає, що з ним трапилось. Ніби він насправді так не думає та дуже мене любить. Я не знаю, чи можу вірити йому після такого.
Я довго з ним не розмовляла, а потім задумалась, що можливо в його словах є частка правди. Я живу у квартирі, яка повністю належить моєму чоловікові. Я не працюю й у разі чого, не маю змоги про себе подбати. А в мене ще ж маленька дитина на руках. Довго плакала, а одного ранку прокинулась рішучою до змін. Вирішила знайти роботу та більше ні від кого не залежати. Свекор допоміг зрозуміти мою безпорадність. За це я йому дуже вдячна. Хоча «татом» його більше не називаю. Принаймні поки.