У підгір’ї Карпат, серед вічнозелених ялиць, заховався маленький пансіонат. Він був побудований для лікування та оздоровлення працівників медичного університету столиці ще за радянських часів.
Скажімо так, життя тут буяло лише в зелених насадженнях, а не в пансіонаті. Відвідувачі тут останнім часом бували рідко. Проте зі зміною влади в університеті, новий декан зумів знайти кошти для оплати путівок своїх працівників.
Так ось кілька десятків викладачів, професорів медичних наук вирішили скористатися пропозицією і відправитись на відпочинок в гори. Залишалося лише два вільних місця, от їх і взяли для себе зовсім старенькі на вигляд люди – Степан та Марія.
Вони приїхали, поселилися і вирушили на прогулянку. Тоді-то молода адміністратор Наталя і примітила собі старого чоловіка Степана. У голові цієї жінки одразу ж промайнула думка – якщо він професор, завідувач кафедри (як писало у листі з університету, що приїде професор, завідувач кафедри трансплантології і 2 людини), то точно отримує величезну зарплатню.
Наталя почала приділяти увагу Степану. Вона собі вирішила, що чоловік захоче змінити свою стару дружину на молоду, то ж вона йому ідеально підходить.
Лише Наталя не врахувала одного… Якось ввечері, коли Наталя пішла відносити чай у номер цієї подружньої пари – на зустріч їй вийшла Марія. Вона забрала тацю з чаєм і подякувала. Наталя й рота відкрити не встигла.
А в додачу Марія додала: “Якщо тобі потрібний мій чоловік – можеш забирати. Він і так ніколи недолюблював мою наукову діяльність. Механік нещасний!”
Ох і очі в Наталі стали квадратні. Її плани щодо безхмарного майбутнього були вмить зруйновані. Вона ж не знала, хто із тих двох пенсіонерів професор та науковець.