Кілька тижнів тому чоловік придбав мені авто. І це був перший раз, коли я виїхала до супермаркету сама.
Я раділа, що приїхала без будь-яких пригод. Пішла, скупилася продуктами та поверталася до машини, коли раптом побачила, що моя машина роздає дикий плач – сигналізація спрацювала.
Я бігла зі своїми пакунками чимдуж до своєї ластівки. Зовні вона була ціла та неушкоджена, мені аж легше на душі стало. Це ж я забула її зачинити і лише поставила на сигналізацію. Я вимкнула цей звук, поставила свої пакети до багажника і сіла до салону.
Я приїхала додому, хотіла вже виходити, як почула тихеньке м’явкотіння. Я відчинила задні дверцята і побачила на підлозі маленьку корзинку. Всередині був маленький котик, виглядав він кепсько. Худий, виснажений, він ледве видавав звуки.
Поруч був маленький клаптик паперу, на якому дитячим почерком було написано:
«Це кіт Василій Іванович, для близьких – просто Васька. Мама не дозволила його залишити. Я намагався його вилікувати і відгодувати. Знайшов його зовсім нещасним. Допоможіть моєму Васьці!»
Так ось чому в мене спрацювала сигналізація. Тепер мені все зрозуміло. Це маленьке кошеня було справді таким нещасним, що я не посміла його покинути.
Я принесла його додому і заходилася його виходжувати. Навіть у ветеринарну клініку возила. Там лікар його оглянув, як слід, і призначив лише комплекс вітамінів.
Кілька місяців я турбувалася про малого пухнастика. Він йшов на поправку, навіть обзавівся гарною шерстю і поправився.
Одного разу, коли мій Васька вже зовсім став красенем, ми поїхали разом до супермаркету по продукти. Василь Іванович обіцяв мені, що зачекає мене в машині та буде себе чемно поводити. Хоча він і так чемний. От тільки м’явкати він взагалі перестав з того часу, як я його знайшла на задньому сидінні.
Я пішла до магазину, накупила їжі, і для Васьки всяких смаколиків, та поверталася до машини, як побачила, що хлопчик років семи заглядає через заднє вікно у салон мого авто.
Виявилося, що це він мені підкинув тоді кошеня. І запам’ятав мою машину та номер. А зараз побачив знову та вирішив залишити мені польових квітів за двірником на передньому склі, але пізніше помітив Василя Івановича.
Я відчинила авто, й уявляєте, мій кіт почав м’явкати, ще й так радісно.
Мабуть, кіт Васька сумував за цим хлопчиком, хоча в мене йому жити було непогано. Я йому створювала всі умови та гарно за ним доглядала. Та кіт сумував за другом.
Хлопчик присів біля котика і сказав:
– Василь Іванович, ти на мене не ображайся, але моя мама проти домашніх тварин вдома. До того ж в неї алергія на котів. Я не зміг би тебе більше ховати в кімнаті. Я тебе люблю. З цією тіткою тобі буде краще.
Васька лизнув хлопчика й опустив голову. Ми поїхали додому.