У нас уже майже тиждень немає води. Прорвало труби на нашій вулиці, а водоканал ніяк їх не полагодить. От я й вирішила пожити деякий час у бабусі, на іншому кінці міста.
Там можна і їсти приготувати щось смачненьке, і себе до ладу привести та й з бабусею провести весело час. Востаннє ми так довго були разом ще в моєму дитинстві. То ж чудова нагода випала.
Вже минуло три дні, як я знову повернулася в дитинство, а моя бабуся стала щасливішою. Адже доки я поверталася ввечері з роботи, бабуся встигала приготувати багацько смачної їжі. Для неї це було справжнє щастя.
Того дня я, як завжди, поверталася ввечері додому, аж раптом побачила дівчинку, яка сиділа недалеко від бабусиного будинку на бордюрі і плакала. Я підійшла та запитала, що в неї трапилося. Вечоріло, мені стало жаль дитини, яка все ще не пішла додому, та й на вулиці було майже пусто.
Її звали Настунею. Вона побачила, як старші хлопці під одним із балконів щось розглядали, а потім побігли лапати гілки із словами:
«Зараз ми його відлупцюємо!»
Настуні стало цікаво, кого ж хлопці хочуть лупцювати і, головне, за що. Вона тихенько зайшла під цей балкон і побачила маленьке кошеня. Воно було зовсім крихітним та беззахисним.
Дівчинка хутко його схопила до рук і заховала у своєму платтячку. Побігла додому, але мама їй заборонила залишити малого в них вдома та сказала віднести туди, де вона його взяла.
От Настуня сиділа й заходилася слізьми, що хлопці таки відлупцюють кошеня, а вона йому не може нічим допомогти. Далі вона підняла заплакані оченята та попросила мене допомогти бідолашній тваринці.
Я була трішки спантеличена. Але Настуня простягнула мені в руки рижика і побігла. Я не знала, що мені робити, тому й попрямувала з цим кошенятком до бабусі. Моя бабуся ніколи особливо не любила тварин.
Я зайшла до квартири, бабуся вийшла назустріч і побачила рудого в моїх руках. Спочатку вона була суворо налаштована, але потім взяла його на руки, а мені показала на умивальник у ванній, щоб мити руки та сідати вечеряти.
Скажу чесно, я не думала, що моя бабуся залишить кошеня собі, але сталося інакше. Баба полюбила малого і назвала Рижиком. Тепер її будні сповнені щастям, бо вона має друга у вигляді цього пухнастого хвостика.
А Рижик тепер найщасливіший кіт в околиці, адже його годують лише ласощами та постійно чухають за вушком.