У моєї бабусі золота сусідка. Спочатку ми хвилювалися, а потім зрозуміли – це найкраще, що могло трапитися. І дуже цьому раді.
Моя бабуся живе в селі, і кожних вихідних ми приїжджаємо в гості. Купуємо продукти і допомагаємо бабусі по дому та поратися на грядках. Нам не важко й бабусі приємно.
Минулого року, на сусідній земельній ділянці одна досить солідного віку подружня пара придбала будинок. Все б нічого, якби не кількість їхніх дітей.

Чесно кажучи, я й приблизну цифру озвучити не можу. Можливо двадцять, тридцять, сорок. Не знаю.
Ця сім’я вирішила дарувати щастя покинутим дітям. У них такий собі будинок сімейного типу. Вони приймають сиріт, чи дітей позбавлених батьківського піклування, і дарують їм справжню домівку.
Своїх дітей у них троє. Вже давно дорослі та проживають окремо. Хоча, тітка Марія ніколи не робить різниці між дітьми і всіх називає своїми. Любить їх однаково. До того ж вони ніколи не розлучають рідних братів і сестер, а забирають їх до себе разом.
Спочатку ми хвилювалися. Адже це діти різного виховання. Раптом їм заманеться забратися до бабусі, чи буде в них намір обікрасти бабусю, чи ще що гірше. Тому ми і місця собі не знаходили кілька місяців.
Але на диво, все добре. Тітка Марія у кожну дитину вкладає свою душу і серце. Виховує їх справжніми людьми. Навчають всьому, що самі з чоловіком вміють. Знаєте, у цих людей просто золоті серця. На таку колосальну відповідальність не кожен погодиться.

До того ж, ці сусідські дітлахи ще й допомагають нашій бабусі. То полуницю позбирати, то за хлібом в магазин збігати. А найменші полюбляють приходити і допомагати бабусі чистити квасолю чи плести цибулю на зиму.
За таку допомогу наша бабуся дякує дітлахам і їх пригощає своїми фірмовими пиріжками із вишнею та корицею. А коли є сир домашній – то ще й ватрушками. А це така смакота. Як я розумію їх і одразу ж пригадую своє дитинство.
До слова, як зимою замело дороги, і ми не могли приїхати до села – то старші хлопчики відкидали бабусі сніг. Допомагали із його очисткою на частині даху будинку, який не надто міцний.
Одним словом, наші хвилювання в минулому. Ми раді, що в бабусі саме такі сусіди. Та й вона з ними ожила. Це ж так багато онуків через паркан. І поговорити є з ким, і повчати. Головне, що не сваритися.
А яким би було ваше ставлення до таких сусідів?
