Мене звати Ірина, і в мене є єдина дитина – донька, яку ми з чоловіком любимо всім серцем. Вона вже багато років тому одружилась із чоловіком, у нього є власна земельна ділянка за межами міста, яка пустує.
Батьки нашого зятя незаможні люди, як і ми, але в нас є велика квартира, тож після одруження молодята перебрались до нас. Ми були зовсім не проти, адже для дитини нічого не шкода. Зять працював на досить хорошій посаді, тож мав непоганий заробіток. Донька ж моя працювала у тій же фірмі, але на нижчій посаді, тому й зарплата була не дуже високою.
Діти одразу сказали, що не хочуть прожити в нас все життя, тому склали певний план. Домовились, що кошти, які заробляє донька, ітимуть на господарство і продукти, а гроші зятя будуть вкладатись в будівництво їхнього власного житла. Ми з чоловіком теж допомагали, чим могли, грошей за квартиру зовсім у них не брали.
Ми з нетерпінням чекали на внуків, але діти хотіли спершу завершити будівництво власного житла, а лише тоді думати про продовження роду. Так ми і жили, не багато, не мало – 8 років. Я помічала, що донька з чоловіком віддаляються одне від одного, але зовсім не хотіла втручатись в їхнє особисте життя.
Зрештою, будинок нарешті був побудований, стояв велично, мав хороший європейський ремонт. Тож прийшов час перебиратись туди. Чим повільно і займалась донечка.
Я щиро вірила, що власне житло зможе налагодити їхні відносини. Більше не доведеться так економити, та й все ж таки пора і про дітей подумати. Я тішила себе цими сподіваннями, але не довго.
Через біганину із документами і речами ми й не помітили, що зять вже перевіз усі свої речі без нашого відома. А потім ще й заявив доньці, що подає на розлучення. Виявилось, що він уже давно її не любить і знайшов для себе іншу дружину. Більше того, вона вже на 4 місяці вагітності, тож покидати він її не збирається. Бачте, в будинок були вкладені виключно його гроші, тому так буде справедливо.
Як швидко він забув, що увесь цей час жив у чужому домі та ні копійки не вклав навіть до продуктів, якими харчувався. Донька була просто розбита, а ми з чоловіком не знали, чим їй зарадити. Нас навіть родичі стали запитувати, чи це правда, а ми просто мовчали і не знали, що на це казати.
Ми не знаємо, як він міг так вчинити. І як допомогти нашій доньці? Мені здається, що тут жодне добре слово не допоможе. Порадьте, як нам вчинити.