Моя мати дуже довго добивалась мого усиновлення, але таки спромоглась на це. Виховала мене як рідного, і я щасливий, що зміг їй віддячити за це.
Моє усиновлення завдало матері чимало клопотів, адже вона живе одна, а таким жінкам зазвичай не дають дітей, надають перевагу повноцінним сім’ям, де в дитини буде і матір, і батько.
Проте вона не здавалась. Їй знадобилось три роки, щоб нарешті добитись свого. Я став її сином. Річ у тому, що ми увесь цей час спілкувались і встигли стати рідними, тому іншого виходу з цієї ситуації не було. Зараз мені 24, і ми з матір’ю жили душа в душу, як раптом вона захворіла. Ситуація складалась така, що їй знадобилась пересадка нирки. Терміново був потрібен донор, якого не так просто знайти.
Тому я й прийняв це рішення. Я не готовий був втрачати матір, зате був готовий віддати їй свою нирку, щоб врятувати її життя. Вона все життя була на моєму боці, підтримувала мене, любила. Та й і я люблю її усім серцем. Вона була вірна мені від самого початку, тож у мене не було іншого вибору, ніж віддати їй усе, що в моїх силах. Вона мене не покинула, і я її теж не покину. Хіба син міг би вчинити по-іншому?
Я просив лікарів не розповідати матері про те, що я донор, тож так ми і вчинили. Розповіли їй лише тоді, коли до операції залишалось менше години. Вона довго плакала і просила мене відмовитись від цієї ідеї, але я й слухати її не хотів. Рішення уже було прийняте.
Дякувати Богу, операція пройшла успішно. Зараз ми обоє повільно одужуємо. А я щасливий, що зміг їй віддячити.