Я вже багато років є священником, і декілька днів тому в мене відбулась цікава розмова. Я проводив Таїнство Хрещення, і дитина увесь час плакала. А коли прийшов час занурювати його в купіль, то дитина зовсім кричала та опиралась моїм діям. Я бачив, що дорослим не подобається цей крик, але не міг нічого вдіяти.
Зрештою мати дитини не витримала, підійшла до мене посеред процесії та пошепки запитала:
- Отче, скільки можна? Коли це закінчиться?
- Ми приблизно на середині Таїнства.
- А ви не можете щось упустити чи пришвидшити. Хіба ви не бачите, що дитина не витримує.
- Якщо я щось пропущу, то Таїнство не буде вважатись проведеним узагалі. Доведеться ще трохи потерпіти.
Матір така відповідь не влаштувала, і вона продовжила:
- І що ви накажете мені робити? Просто стояти та слухати, як моя дитина надривається від плачу та мучиться.
- Вона не через Таїнство страждає, повірте мені на слово.
- А через що тоді? – такої відповіді вона не очікувала.
- Через гріхи батьків.
- Що ви маєте на увазі? – тут жінка вже почала обурюватись.
- Ви з чоловіком мали вінчання? – я часто ставлю це питання батькам неспокійних дітей.
- Ні…
- Я так розумію, що завагітніли ви посеред Великого посту? – самі розумієте, що вирахувати це було просто.
Жінка промовчала, але вже потупила очі.
- А аборти колись робили?
У відповідь знову пролунала лише тиша.
- Якщо так, то ви, мабуть, і причастя не приймали, і до сповіді не ходили?
Тут жінка уже зовсім розгубилась і не знала куди себе подіти.
- А жили як? Богобоязливо?
- Не знаю, отче.
- Тоді не очікуйте, що ваша дитина буде спокійно почуватись у храмі. Ви й самі хочете швидше звідси піти, а дитині ще важче. Якщо хочете, щоб дитина поводилась свято, то доведеться спершу розпочати з себе.
У цей момент я побачив сльози на її очах, тож вона просто тихо повернулась на своє місце і до кінця відправи мовчала. Та й немовля теж затихло, ніби зрозуміло усе, про що я говорив. А ви, майбутні батьки, пам’ятайте, що ви є прикладом для своїх дітей.