Моя донька дуже розумна дівчинка. Після школи вона вступила до університету у столиці та перебралась туди. Закінчила його з червоним дипломом, влаштувалась на роботу і стала винаймати собі житло. Невдовзі зустріла хлопця, з яким почала зустрічатись. Вона була дуже щасливою, все в них було добре. Але проходили місяці, а нічого не розвивалось.
Після трьох років стосунків вони так і не заручились. А я вже ж чекала на внуків і хотіла побувати на їхньому весіллі. Донька казала, що неодноразово натякала йому про одруження, але він або справді не розуміє, або просто не хоче цього. Дочка хотіла повноцінну сім’ю, а вони за стільки часу навіть не з’їхались на спільну квартиру. Вона вже навіть думала кидати його.
Але одного дня дочка отримала телефонний дзвінок від власниці квартири. Та дала їй всього декілька днів на те, щоб покинути квартиру, бо бачте її син повертається додому і буде там жити. Донька була дуже розгублена, але сперечатись сенсу не було, тож вона стала збирати речі. Домовилась із найкращою подругою, що перший час поживе в неї.
Коли прийшов час перевозити речі, вона попросила свого хлопця допомогти з переїздом, адже в нього була своя машина. Він, до речі, не знав про ці обставини, донька просто не встигла розповісти. А коли він запитав, куди вона везе речі й чому переїжджає, то донька жартома відповіла, що до нього, бо втомилась чекати на пропозицію. Хлопець хоч і здивувався, але не розгубився і повіз її до себе.
З того часу пройшло вісім років. Вони давно одружені, а моя донька вдруге завагітніла. Цю історію ми часто розповідаємо рідним і друзям як приклад того, що ми самі будуємо своє щастя. Тому і вам хочу сказати, що не варто боятись зробити перший крок. Ніколи не знаєте, що чекає на вас попереду, тому не марнуйте час на безпідставний страх.